У Харківській області ще залишився пам'ятник Пушкіну.
Кабмін зняв охоронний статус із кількох десятків пам’ятників, які до цього входили до реєстру пам’яток культурної спадщини. Активісти руху «Деколонізація. Україна» вважають, що процес треба прискорити, інакше він затягнеться на десятиліття. Вони склали перелік із 70 пам’яток, які необхідно демонтувати першочергово. Серед них — дев’ять харківських пам’ятників та один — в Ізюмі.
Пам’ятникам Пушкіну, Ватутіну та Щорсу більше не місце в Україні. Так вирішив Кабінет Міністрів та вилучив з Реєстру нерухомих пам’яток кілька монументів. У першу чергу йдеться про скандальні пам’ятники Пушкіну та Щорсу в Києві, які не могли демонтувати без дозволу уряду. Але є серед них і харківський Пушкін.
Демонтаж поза законом
Низка пам’ятників на вулицях та площах українських міст ще минулого року опинилися між двома світами: громада вже не хотіла бачити їх, а закон не дозволяв провести демонтаж. Мова йде, перш за все, пам’ятникам російському поету Олександру Пушкіну. Вшанування пам’яті цього літератора почалося ще за часів Російської імперії і активно тривало у сталінську епоху. І в Російській імперії, і в СРСР Пушкіну відвели місце головного поета, пам’ятники йому стояли в кожному великому місті на центральних вулицях.
Після повномасштабного вторгнення у суспільстві розгорнулися дискусії щодо доцільності цих чисельних пушкіних в містах України. Ситуацію ускладнювало те, що безліч пам’ятників поету — досить старовинні та мають історичну і культурну цінність. Крапку в цьому питанні поставили експерти «Інституту національної пам’яті» визначенням, що Олександр Пушкін у своїй творчості глорифікував російську імперську політику, отже, цим пам’ятникам місце хіба що в музеї. Але тут громади зіштовхнулися з черговою перепоною: закон не дозволяв просто зняти монумент, якщо він входить до Національного реєстру нерухомих пам’яток. Процес передбачав довгу бюрократичну процедуру: спершу місцеве управління культури мало звернутись з відповідним поданням до Міністерства культури, а потім вже міністерство — до Кабінету Міністрів.
У Харкові вирішили не чекати, бо минулої осені пам’ятник Пушкіну у Театральному сквері невідомі кілька разів обливали червоною фарбою. Тож його тоді вирішили просто сховати, аби убезпечити. 9 листопада 2022 року погруддя Пушкіну в Харкові «демонтували та відправили на відповідальне зберігання».
«Цей пам’ятник, а, можливо, й інші, мають бути збережені, а їхню подальшу долю демократичним шляхом, але вже у мирний час, вирішуватимуть саме харків’яни», — пояснили у міській раді.
Так само без жодних рішень уряду зняли «на зберігання» і пам’ятник Пушкіну в Житомирі. Ці процеси могли б пройти значно швидше і безболісніше для громад, якби Міністерство культури вчасно розглядало відповідні запити — вважають представники громадської ініціативи «Деколонізація. Україна».
«Не можу не кинути камінь в город Міністерства культури. Є низка громад, що вже більше року чекають рішення щодо виведення пам’яток з реєстру. Деякі громади вирішили не чекати і, маючи політичну волю, вирішили самі позносити ці пам’ятники, наприклад Пам’ятник Пушкіну в Харкові — люди не стали чекати, навіть органи місцевого самоврядування не стали чекати. Довелося це робити в обхід закону, на жаль. Мінкульт зараз має штампувати ці накази пачками, по 20 штук на день», — прокоментував ситуацію під час дискусії «Деколонізація в Україні: влада vs громада» співзасновник проєкту «Деколонізація. Україна» Вадим Поздняков.
Харківського Пушкіна вивели з реєстру лише зараз, через рік після його фактичного демонтажу. А безліч пам’ятників поету все ще чекають дозволу — наприклад, погруддя Пушкіну в місті Красноград Харківської області все ще стоїть. Досі немає дозволу на демонтаж від Мінкульту.
«Павлуша» — українізація чи демонтаж?
Активісти руху «Деколонізація. Україна» склали перелік із 70 пам’ятників, які, на думку експертів, мають бути демонтовані першочергово. Туди увійшли, перш за все, пам’ятники Пушкіну: в Києві, Одесі, Бєлгород-Дністровському, Болграді, Кривому Розі, місті Тарабунари, Кам’янці. Також активісти вимагають прибрати пам’ятники Горькому, Толстому, Чайковському і Булгакову, а також діячам комуністичної епохи. До переліку увійшли також 10 пам’ятників та знаків у Харківській області:
Цей перелік ще буде доповнюватись.
Над обґрунтування причин для демонтажу пам’ятників певним постатям ще доведеться попрацювати, бо ці особи не підпадають прямо під дію законів «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики» чи «Про декомунізацію». Такими є, наприклад, космонавт Юрій Гагарін чи артист і поет Володимир Висоцький, які за радянської влади не займали жодних керівних посад у партії.
«Пушкін у нас вже не відкрутиться, бо глорифікував імперську політику, а от до Гагаріна ми не можемо приколупатись, бо він і керівної посади не займав, і ніби зробив внесок в науку як перший космонавт. Але ми все одно знаходимо якісь шляхи», — пояснив складність процесу головний спеціаліст відділу аналізу тоталітарних режимів Українського інституту національної пам’яті Юрій Приходнюк під час відкритого обговорення «Деколонізація в Україні: влада vs громада».
Таким шляхом може бути демонтаж за згодою власника — як це зробили з погруддям Пушкіну в Харкові минулої осені: тоді власник, муніципалітет, просто ухвалив відповідне рішення.
«Павлушу» неодноразово пробували українізувати. Фото: Харківська міськрада
Ще одна складність може виникнути у зв’язку з демонтажем пам’ятників радянським солдатам. Жителі громад часто сприймають їх позитивно, як пам’ятник визволителям, що воювали проти нацизму.
«Дуже є великий попит на такий демонтаж «альошок», але є і нерозуміння у широких верств населення, треба проводити велику просвітницьку роботу. Треба провести повний облік цих пам’ятників і привести ці меморіали до такого стану, щоб люди могли, нарешті, покласти квіти своєму діду, який загинув у війні, а не радянському зикурату», — вважає Вадим Поздняков.
Робота з такими пам’ятками може вестись двома способами: по-перше — демонтаж, по-друге — зміна написів і символів. Найяскравіший приклад — заміна радянського герба на тризуб на монументі «Батьківщина-мати» в Києві. Але це рішення все ще критикують як половинчасте.
Схожа спроба українізувати «Павлушу» — так називають пам’ятник солдату на Павловому полі — була і в Харкові. Після Революції Гідності автомат солдата прикрасили українським прапором, час від часу там з’являється й інша символіка в кольорах національного стяга, втім, патріотична спільнота наполягає на остаточному прощанні з «Павлушею». Міськрада поки що йде шляхом зміни символів — влітку цього року зі стел біля пам’ятника зняли радянські ордени.
Олена Павленко
