Мстислав Чернов, Василіса Степаненко та Євген Малолєтка — автори фільму "20 днів у Маріуполі".
«Я хотів би ніколи не робити цей фільм», — сказав режисер Мстислав Чернов у промові на церемонії вручення премії «Оскар». Але завдяки відвазі та наполегливості трьох журналістів, що в нелюдських умовах з ризиком для життя документували злочини росіян, з’явилася стрічка «20 днів у Маріуполі» — і вразила світ.
23 лютого 2022 року двоє харків’ян та фотограф з Бердянська за завданням Associated Press їдуть у Маріуполь знімати підготовку до ймовірної війни. Через 20 днів по тому вони дивом вивозять зі знищеного міста 30-годинне відео, яке ляже в основу найвідомішого на сьогодні українського фільму.
Хто такі Чернов, Степаненко та Малолєтка?
Цей перший український «Оскар» можна назвати на дві третини харківським, адже двоє з трьох кореспондентів АР, що з ризиком для життя працювали над зйомками в Маріуполі — уродженці Харкова.
39-річний Мстислав Чернов не готувався до професії журналіста. В юності він закінчив університет радіоелектроніки, але інженером так і не став, бо захопився фотографією. У 2005 році майбутній оскарівський лауреат починає працювати фотографом у місцевому харківському виданні «МедіаПорт». Три роки потому Мстислав отримав свою першу премію як документаліст — головну нагороду виставки «Харків. Місто очима городян». Того ж року відбулася його перша персональна виставка Musica per somnia, присвячена японській скрипальці Саяка Шоджі.
Мстислав у липні 2022 року. Фото з Facebook Чернова
У 2013 році Мстислав Чернов вперше знімав вуличні протести у Стамбулі. Пізніше в інтерв’ю фотограф розповідав, що насильство поліцейських так вразило його, що він вирішив присвятити життя документуванню воєн та конфліктів. Харківський фотограф став знаменитим ще задовго до «Оскара». Він знімав протести під час Революції Гідності, отримав поранення під час сутички протестувальників із міліцією, з 2014 року висвітлює війну з Росією. Чернов був першим фотографом, який фото збитого малайзійського «Боїнга». Далі була робота на війні в Лівії, Сирії, Афганістані, Нагірному Карабасі, у Мінську на під час демонстрації Мстислава знову побили силовики, але він встиг зафільмувати, як міліціонери застрелили одного з протестувальників.
Василіса під час роботи у «Об’єктив». Фото зі сторінки Степаненко у Facebook
Якщо Мстислав Чернов до 24 лютого 2022 року вже був визнаним професіоналом з багатьма нагородами, то його колега Василіса Степаненко відносно недавно почала працювати в журналістиці. Василисі зараз усього 24 роки, у 2018 році вона почала працювати в новинах «Об’єктив» на телеканалі «Сімон». Знімала сюжети про різноманітні події в Харкові, ось так це виглядало:
У 2021 році Василіса взяла інтерв’ю у знаменитого фотографа та письменника Мстислава Чернова для «Об’єктиву», а вже у січні 2022 року вони починають працювати разом — журналістка приєднується до команди АР та їде у відрядження до Маріуполя.
Євген Малолєтка на виставці своїх світлин. Фото з Facebook Малолєтки
Іще один член героїчної команди — 37-річний Євген Малолєтка. Він народився в Бердясньку, але вже у 17 років переїздить до Києва, де вчиться в Політехнічному університеті, але, як і Чернов, інженером не стає, віддавши перевагу фотографії. Євген почав працювати фотографом у 2009 році, за рік до закінчення університету, співпрацював із багатьма міжнародними агентствами. Став відомим у 2013 році під час роботи на Євромайдані — беркутівці тоді зламали Євгену руку. Далі Малолєтка працює в різноманітних жанрах, висвітлює війну на Донбасі, де у 2014-му році знайомиться з Мстиславом Черновим, потім стає відомим завдяки серії фото про боротьбу з коронавірусом. Урешті робота на АР приводить його до Маріуполя за кілька годин до повномасштабного російського вторгнення.
«Ми були б раді цього не робити»
15 березня 2022 року Чернов, Малолєтка та Степаненко покидали Маріуполь через гуманітарний коридор — до Бердянська. Росіяни відкрили проїзд з міста після того, як стали широко відомими факти їхніх злочинів проти мирного населення. Світ дізнався про це, бо в трьох кореспондентів Associated Press була можливість раз на день передавати до редакції відео та фото — єдиним місцем у Маріуполі, де лишався зв’язок, були сходи розбитої крамниці в центрі. Заряджати камеру та гаджети їздили до лікарні, спали там же — в лікарні чи в укриттях разом з маріупольцями.
Найвідоміший кадр команди з Маріуполя. Фото: Мстислав Чернов
Якби не Чернов, Малолєтка та Степаненко, світ не побачив би, як російський танк розстрілює житловий будинок, як виносять породіль з розбомбленого окупантами пологового будинку, як тіла дітей скидають у довжелезні траншеї на околиці міста — росіяни роблять усе, аби ці злочини приховати та забути.
Команду АР часто називають єдиними журналістами, що лишилися в Маріуполі на початку березня. Але це не зовсім точно. Вони були єдиними, хто не тільки лишився, а зміг вибратися з міста живим. Журналісти виїхали у перший день роботи гуманітарного коридора. Пізніше Мстислав Чернов в інтерв’ю згадуватиме, що в той день росіяни ще не встигли організувати перевірку, їх не обшукували, тож дорогоцінні картки пам’яті з відзнятим матеріалом вдалося вивезти.
Їхньому колезі з Литви Мантасу Кведаравічюсу пощастило менше. Він так само, як українські журналісти, приїхав у Маріуполь напередодні вторгнення знімати продовження свого документального фільму «Маріуполіс». Але Мантас Кведаравічюс не встиг виїхати через коридор у перший день. Його розстріляли просто на блокпосту. Світ ніколи не дізнається, що саме встиг зняти Мантас і яким був би його фільм.
8 Березня 2022 року, Маріуполь. Фото Мстислава Чернова
Глядачі вперше побачили стрічку «20 днів у Маріуполі» 21 січня 2023 року на фестивалі Санденс, де він здобув приз глядацьких симпатій. У широкий американський прокат стрічка вийшла в середині липня минулого року, в український прокат — в останній день серпня, і стала найкасовішим документальним проєктом. «20 днів у Маріуполі» всюди чекав лише успіх, до «Оскара» творці встигли отримати найпрестижнішу британську кінопремію BAFTA та стати лауреатами найвідомішої премії для журналістів — Пулітцерівської.
«Чесно кажучи, все, що ми відзняли, — ми були б раді цього не робити. Будь-який фотограф віддав би всі нагороди, тільки щоб ця війна скінчилась», — сказав під час нагородження премією Deutsche Welle на Global Media Forum Чернов. На оскарівській сцені режисер фільму повторив свої слова.
Американські глядачі трансляції вручення кінопремії в на Youtube називають цю промову найзворушливішою в історії «Оскара». А українська війна завдяки мужнім журналістам знову повернулася на перші шпальти світових газет. «Оскар» нагадав, що українців убивають не 20 днів — це триває досі.
Де подивитися фільм?
Після того, як «20 днів у Маріуполі» номінували на «Оскар», кілька українських кінотеатрів відновили прокат стрічки. У Харкові її поки що не можна подивитися.
Фільм доступний на Youtube, але власники ще під час прокату заблокували можливість перегляду для користувачів з України, тому його слід дивитися через VPN.
Автор: Олена Павленко
