Сім головних змін та відома пісня "Путін — ху*ло".
Десять років тому 19 листопада харків’яни вперше вийшли на мітинг на підтримку Євроінтеграції — першими в Україні. Масові акції у Києві розпочнуться 21 листопада. Цей момент став переломним для міста — воно назавжди змінило свій курс та звичаї. KharkovNEWS.info згадав про основні зміни.
Новий вигляд міста, нові назви вулиць та їхні кольори, нові способи самоорганізації містян і всесвітньо відомі куплети про Путіна. Все це — головні зміни, що принесли Харкову тривожні та обнадійливі зміни десятирічної давнини.
1. Площа Свободи «за ґратами«
Фото: Сергій Козлов/KharkovNEWS.info
Мало хто вже пам’ятає про це, але перші збори харківського Євромайдану (тоді ще він так не називався) відбулися 19 листопада не біля пам’ятника Шевченку у саду, а на площі Свободи, навпроти облдержадміністрації. Тоді це був нечисленний мітинг на підтримку Асоціації з ЄС. Сюди ж обурені містяни прийшли за три дні, протестуючи проти жорстокого розгону київського Майдану. А вже наступного дня за наказом тодішнього мера Геннадія Кернеса площу «посадили за ґрати» — обгородили сіткою під приводом того, що настав час готуватися до Нового року.
З того часу так і повелося: до кінця листопада, а в останні роки все раніше і раніше найбільша харківська площа «сідає за ґрати» до самої весни. Вона давно вже втратила своє значення як місце зборів громадян чи місце для протестів. Усе змінилося після смерті Геннадія Кернеса та з початком повномасштабної війни: площа тепер «вільна», а масові збори не проходять через небезпеку.
2. Головний пам’ятник протесту
Фото: Сергій Козлов/KharkovNEWS.info
Другий пункт — наслідок першого. Євромайдан, вигнаний із площі, перемістився у сад до пам’ятника Кобзарю. Монумент, хоч і стоїть на Сумській і вважається одним з найкрасивіших пам’ятників Шевченку, до 2013 року не був дуже значущим для Харкова. Але з кінця 2013 року місце стає центром прогресивного Харкова. Тут щодня проходить Віче, тут служать церковну службу за мир, тут виступають політики, музиканти та поети.
Саме «біля Шеви» Харків прощався із загиблими у Києві героями Небесної Сотні, тут проходила панахида за загиблими в теракті біля Палацу спорту, сюди для прощання привозять тіла загиблих на Донбасі військових. Можна без перебільшення сказати, що після Євромайдану у Харкова з’явився ще один центр. Зараз він схований за мішками з піском від імовірних ворожих атак.
3. Харків без Леніна
Леніна розбили 28 вересня 2014 року. Фото: Михайло Венчук
Харківський Ленін виявився одним із найстійкіших. Символ комунізму встояв після втечі Віктора Януковича і став притулком для харківського антимайдану. Саме під Леніним шанувальники «русского мира» розбили намети, тут проводили мітинги та планували акції.
Ленін залишався на площі Свободи і у той час, коли антимайдан уже припинив існування. Зносити його побоювалися: вважалося, що важкий монумент може проломити асфальт та пошкодити комунікації метрополітену, що знаходиться під площею.
Не стало Леніна 28 вересня 2014 року. Увечері група молодих людей із прапорами «Правого сектору» та «Айдара» підпиляли монументу ноги болгаркою, зачепили тросом та повалили. Пам’ятник виявився порожнім та легким, тому з метро нічого не трапилося. Його уламки розтягли на сувеніри, тулуб вивезли у невідомому напрямку.
Слідом за головним Леніним посипалися й другорядні пам’ятники вождю світового пролетаріату на територіях підприємств та організацій. Нині жодного Леніна на Харківщині не залишилося.
На місці пам’ятника Леніну зробили сквер, а далі — сухий фонтан. Усі ідеї поставити на це місце інший монумент не зустріли схвалення у харків’ян.
4. Нові імена вулиць
Фото: Сергій Козлов/KharkovNEWS.info
Слідом за пам’ятниками харків’яни «декомунізували» і топоніми. Харківські вулиці, названі на честь радянських вождів і командармів, не відповідали новим реаліям, у яких Україна та Росія вели війну, а злочини радянських керівників давно стали відомі широкому загалу.
Підготовка до масштабного перейменування тривала рік, міська верхівка завзято намагалася протягнути у життя назви, знайомі з їхньої комсомольської юності: міняли Іванова на іншого Іванова, а Дзержинського на іншого Дзержинського. Незважаючи на запеклий опір, у 2016-2017 році у Харкові перейменували 268 вулиць, 6 станцій метро та 7 адміністративних районів.
Здавалося б, всі вже звикли до нових назв, а багато хто встиг забути старі. Здавалося, у декомунізації є початок і немає кінця. Свого часу Геннадій Кернес затіяв повернення імені Маршала Жукова проспекту Григоренка. Але повномасштабна війна поставила крапки: пам’ятник Жукову знесли, проспект Григоренка повернули, а заразом іще позбулися безлічі радянських чи російських назв. На карті міста з’явилися проспект Героїв Харкова, вулиці на честь Дмитра Коцюбайла, Георгія Тарасенка, Олега Громадського та ін. Попереду ще багато роботи з українізації.
5. Харків — столиця волонтерів
Фото: Сергій Козлов/KharkovNEWS.info
Саме за часів Євромайдану у Харкові зародилася традиція добровільної взаємодопомоги, яка пізніше переросла у наймасштабніший в Україні волонтерський рух. Все починалося з коробки для пожертв на потреби протестувальників, яку обносили по колу під час щовечірніх віче біля Тараса. Гроші витрачали на пальне для генератора та інші організаційні потреби. Після початку війни на Донбасі їх збирали для того, щоб одягнути та нагодувати армію, а також купити все необхідне для харківського військового шпиталю. Так з’явилося кілька потужних волонтерських організацій, робота у яких стала стартом політичної кар’єри для багатьох харківських депутатів, наприклад Ігоря Черняка чи Олега Абрамичева.
Водночас на Південному вокзалі зароджувалась знаменита «Станція Харків». Спочатку це була нечисленна група небайдужих жінок, які допомагали біженцям, які хлинули до міста з-під обстрілів, знайти тимчасове житло, одяг та предмети першої потреби.
Зараз із упевненістю можна сказати: без цих відважних харків’ян Україна не вистояла б. Волонтерський рух допомагає фронту і зараз.
6. Більше прапорів!
Прапори Євромайдану. Фото: Сергій Козлов/KharkovNEWS.info
До Революції Гідностіа українські прапори у Харкові висіли хіба що на будинках офіційних установ, час від часу з ними з’являлися на стадіоні футбольні фанати. З осені 2013 року Харків забарвився у жовто-синій колір. Прапори приносили на віче біля Кобзаря, вивішували з балконів, жовтим та синім кольором розмальовували мости, стовпи та стіни.
Поступово спонтанне бажання активістів позначити місто як українську територію стало офіційною позицією влади. Прапор України тримає статуя Незалежності на площі Свободи, його почепили на пам’ятник Солдату, а цього року на Сергіївській площі встановили стометровий флагшток із прапором, який видно за кілька кілометрів.
7. Місто маршів
Фото: Сергій Козлов/KharkovNEWS.info
Після перемоги Євромайдану харків’яни почали виходити на всілякі марші. Наймасштабнішим із них став спонтанний Марш єдності 22 лютого 2014 року. Тоді у Палаці спорту мав відбутися з’їзд депутатів Південно-Східних областей України. Очікувалося, що Віктор Янукович зробить важливу заяву. Тисячі харків’ян вийшли протестувати проти можливого розколу України. Коли з’ясувалося, що Янукович утік із країни, євромайданівці пішли від Палацу спорту до площі Свободи та зайняли облдержадміністрацію.
Рівно через рік Марш вирішили повторити, але завадив теракт, який забрав життя чотирьох людей. Незважаючи на це, харків’яни не втратили інтерес до маршів і регулярно до 24 лютого 2022 року ходили Сумською на честь прапорів, вишиванок, Дня захисника України та з різних інших приводів.
Бонус: головна харківська кричалка
Харків подарував світові головну антипутінську пісню-кричалку. Було це 30 квітня 2014 року, коли ультрас клубів-суперників «Металіста» та «Шахтаря» об’єдналися для маршу «За єдину Україну». З барабанами та фаєрами вони пройшли від площі Конституції колишнім Московським проспектом, співаючи «Путін — ху*ло».
Стару фанатську кричалку спочатку було адресовано президенту клубу «Динамо» Григорію Суркісу. Після першого виконання пісня стала гімном антипутінського руху у всьому світі. Послухаємо ще раз цю чудову пісню.
Олена Павленко
