Ризикуючи життям, військові вивезли з розбитого росіянами села на Харківщині вишиті сорочки, рушники та скатертини та відправили їх до Чернівців, повідомляє Укрінформ.
Українці звикли, що військові ЗСУ рятують із зони бойових дій не лише людей, а й тварин. Але коли бійці, незважаючи на постійні ворожі артобстріли, евакуювали з розбитого сільського шкільного музею вишиванки, це вражає.
18 травня, у День вишиванки, у Чернівцях ці врятовані нашими воїнами речі демонструють на окремій виставці, щоби їх могла побачити вся країна.
«Почалася ця історія так: якось мені написав військовий, який разом із підрозділом звільняв Харківщину від росіян. Вони зайшли в село, там була школа, в яку влучив снаряд. При школі військові знайшли розбитий етнографічний сільський музей – із речами та вишивками. Там було багато слобожанських сорочок, а ще – рушники, сорочки, скатерки», – розповідає засновниця Дня вишиванки Леся Воронюк.
Як розповіли військові, цивільних до тієї школи не пускали – це була зона бойових дій.
«Тому цьому військовому спала на думку ідея скомунікувати зі мною і самому повивозити звідти речі в мішках і переслати їх у безпечне місце», – каже Леся Воронюк.
Пані Леся зазначає, що вони не були знайомі з тим воїном, хіба що він якось брав участь у параді до Дня вишиванки та знав Лесю Воронюк як засновницю цього свята.
«Він просто написав у Фейсбуці та спитав, чи змогла б я забрати на пошті вишиті речі, врятовані з музею на Харківщині», – пригадує дослідниця вишивки.
«На той момент на Харківщині вже була пізня осінь, ішли дощі, сніг, ті речі в музеї з пробитим дахом і розваленими стінами почали псуватися. Це старий текстиль, за ним і так складно доглядати, а тут вони просто вмирали на очах», – каже пані Леся.
Так військовий із побратимами просто спакували ці сорочки, рушники й скатерки в пакети і прислали в Чернівці.
«Ми давно працюємо в Чернівцях над створенням музею вишивки, тому ці пакунки стрічали на “Новій пошті” з величезною радістю. Евакуація вишивок розтяглася в часі: у якийсь момент у тому селі ущільнилися обстріли, і витягати пакунки з сорочками та рушниками з того шкільного музею було дуже небезпечно. Тому в певний час ми навіть втратили надію, що їх вдасться врятувати. Але, зрештою, військові кількома партіями таки переправили слобожанські вишивки до Чернівців», – пригадує Воронюк.
«Речі, звісно, приїхали пошкодженими, вони потребували догляду. Речі були вогкі, деякі мали іржу, бо з даху на них капала брудна вода, деякі були надірвані: текстиль рветься, якщо висить в умовах надмірної вологості. Ми довго вирішували, що робити з ними – відновлювати чи лишити такими, як є”
Сьогодні в Україні є багато майстерень, які могли би підлатати, підшити, замінити втрачені частини вишитих речей, каже Леся Воронюк. Але, зрештою, в Чернівцях вирішили, що ці слобожанські вишиванки просто висушать та відфотографують – бо це є свідки війни.
«У нас є ідеї вивезти їх за кордон на виставку, щоб продемонструвати – що росіяни вчиняють з українською культурною спадщиною на територіях, які були окуповані ворогом», – говорить дослідниця.
Загалом, розповідає кураторка, історія цього музею з Харківщини та експонатів, власне, має хепіенд, однак чимало таких речей знищені.
«І це безповоротна втрата для нашого народу, культури, її важко навіть оцінити. Харківщина – це багата, красива українська Слобожанщина. Козацька земля. Та історія, яку на цій землі росіяни нищили віками – намагалися принизити, комунізувати, зросійщити, заморити голодом, замовчати… Словом, робили все, аби її викорінити. А в наш час, після всіх тих методів, які раніше не спрацювали, цю спадщину просто фізично знищують, ракетами й снарядами», – наголошує Леся Воронюк.
Тому, наголошує вона, зараз українці й рятують вишивки з розбомблених слобожанських сіл.
Речі з чернігівської приватної колекції, а також із харківського шкільного музею культурні куратори з Чернівців поки що зберігатимуть у своєму музеї. У разі, якщо буде відновлена та школа й музей, їх обов’язково повернуть на Харківщину.
«У той час, поки вони будуть залишатися у нас, ми збираємося максимально їх пропагувати – я вже зазначала, що маємо плани організувати виставки з цими врятованими вишивками у Європі, щоб показати те, як росія нищить українську культуру. Це загалом відрізняє нашу діяльність від музеїв, де такі речі, зазвичай, тримають у фондах. Ми ж хочемо, аби вони максимально були на видноті», – каже пані Воронюк.
