Розділ «Довідника безбар’єрності» – «Люди з досвідом війни. Гідність. Взаємодія» – розповідає про комунікацію, засновану на повазі до гідності.
«До компаній повертатимуться співробітники – ветерани і ветеранки. Актуальним сьогодні є питання – чи готові роботодавці до цього повернення і до змін, які мають відбутися. Маємо розуміти, що пережитий досвід участі у бойових діях змінює людину. Часто ветеран/ветеранка, повернувшись до цивільного життя, прагне змінити сферу діяльності, роботу і не відчуває мотивації працювати там, де раніше. Необхідно дати нові кар’єрні можливості після повернення – це допоможе у розвитку компанії, стимулюватиме людину до професійного розвитку. В іншому разі роботодавець, повернувши ветерана/ветеранку на старе робоче місце, може отримати демотивованого працівника/працівницю», – зазначають у «Довіднику безбар’єрності».
Серед сильних сторін ветеранів і ветеранок як працівників є такі:
– часто вміють керувати людьми, ухвалювати складні рішення і нести відповідальність;
– більш дисципліновані люди із чітким розумінням ієрархії, здатні до командної роботи;
– вміють керувати собою, адекватно реагують на кризові ситуації, у кризах здатні швидко опанувати емоції;
– часто набувають новий досвід володіння технікою (ремонт різноманітної техніки у складних польових умовах).
Водночас варто враховувати інші моменти, що є наслідками участі у бойових діях і відбиваються на фізичному та ментальному здоров’ї. На війні людина може травмуватися, набути інвалідність – тому роботодавець має облаштовувати безбар’єрні простори.
Під час співбесіди спілкування з ветеранами/ветеранками не має відрізнятися від зустрічі з іншими кандидат(к)ами, тож немає потреби вигадувати спеціальні методи для інтерв’ю. Через це компанія іноді може й не знати, що серед її працівників є ветеран/ветеранка. Так трапляється тому, що під час співбесіди людину не запитали, а сама вона не повідомила про бойовий досвід. Важливо запитати людину про це під час співбесіди. Це дасть можливість краще зрозуміти її навички і можливості, подбати про подальшу інтеграцію.
Навички адаптації у ветеранів і ветеранок, комунікації з різними людьми перебувають на доволі високому рівні, адже на війні обирати, з ким служити, змоги не було, а від швидкого налагодження взаємодії залежить життя. Отже люди з бойовим досвідом готові підлаштовуватися до завдань і обставин, тому процес може бути швидким та ефективним. Хорошим варіантом для адаптації ветерана/ветеранки в компанії є призначення йому/їй ментора. Ідеально, якщо це буде людина, яка також має військовий досвід.
Для всього колективу компанії варто організувати додаткове навчання щодо того, як не провокувати конфлікти або грамотно виходити з них, а також щодо тем, яких не слід торкатися. Варто знати, як реагувати на різні прояви стресу у людини, інформацію про це можна знайти тут.
Великі компанії можуть запровадити служби підтримки для ветеранів і ветеранок. Такі служби можуть надавати підтримку, розглядати проблеми, шукати шляхи їх розв’язання для ветеранів і ветеранок. Служба консультуватиме, допомагатиме у спілкуванні з органами влади щодо ветеранських питань, буде організовувати перенавчання та профорієнтацію.
Досвідчені роботодавці радять запроваджувати для ветеранів і ветеранок право гнучкого графіка перші три місяці після повернення до роботи. Це допоможе їм бути продуктивнішими, враховуючи проблеми зі сном, концентрацією, труднощі у дотриманні чітких графіків і процедур.
Не зайвим буде організувати після виходу на роботу ветерана/ветеранки навчання для поновлення втрачених професійних навичок, набуття нових знань, зокрема й тих, що не були отримані через тривалу відсутність у професії. У будь-якому разі необхідно провести роботу з визначення кар’єрних планів, пошуку спільних рішень, якщо ветеран/ветеранка прагнуть професійного зростання або хочуть змінити професію, сферу діяльності тощо.
Крім того, вшанування пам’яті загиблих і заходи пошани для тих, хто повернулися, важливі для компаній, ветеранів і ветеранок, колективу.
Довідково.
«Довідник безбар’єрності» – гід з толерантної взаємодії, створений за ініціативою першої леді Олени Зеленської. Імплементаційний партнер – громадська організація «Безбар’єрність».
