За інформацією: Суспільне Харків.
Переселенець з Вовчанська Петро Золбін. Колаж: Сахновщинська громада/Facebook та аналітичний проєкт DeepState
77-річний житель Вовчанська Петро Золбін у 2022 році сім місяців прожив із родиною в окупації. У лютому 2023 року родина, взявши лише кота та чотирьох курей, переїхала до Сахновщини. Облаштувавшись на новому місці, пенсіонер створив громадську організацію «Вовчанська слобода» та об’єднав навколо себе жителів Вовчанської громади.
Про життєвий шлях, життя в окупації та громадську організацію Петро Золбін розповів Суспільне Харків.
«Працював на м’ясокомбінаті, а потім — директором кіноустановки»
Петро Золбін народився і виріс у Вовчанську, закінчив технікум у Харкові, а також служив в авіації у Ніжині Чернігівської області. Після завершення служби вступив до інституту холодильної промисловості в Одесі, а через п’ять років знов повернувся до рідного Вовчанська.
Залізнична станці у Вовчанську, 2018 рік. Andrii Halishchev/Google Maps
Спочатку Петро Золбін працював на м’ясокомбінаті. Каже, що пройшов усі виробничі сходинки — від майстра до головного інженера. А коли пішов з м’ясокомбінату, йому запропонували очолити кіномережу.
«Кіномережі — це коли у кожному селі була кіноустановка. І у мене по Вовчанському району тоді було 52 кіноустановки. І всі потрібно було забезпечити плівками — кіно тоді крутили. Возили їх і з Куп’янська, і з Харкова. Клуби, де були кіноустановки, — це були центри культури та цивілізації», — розповів Петро Золбін.
Мені подобалася ця робота, але потім з’явилися відеопрогравачі. Це було диво нашого світопізнання. І я мріяв, і вже майже дістав цей відеопрогравач для нашого кінотеатру у Вовчанську, але тоді вже відеопрогравачі з’явилися майже у кожного. Телевізор «перебив» кіно, «відіки» перебили телевізор. Все закрилося і залишилося у минулому.
Переселенець з Вовчанська Петро Золбін, який у 2023 році переїхав до Сахновщини. Сахновщинська громада/Facebook
«У 1988 році я зареєстрував перший, напевно, в області кооператив, який тоді працював у нашому кінотеатрі у Вовчанську. Ми там відкрили маленький буфет — діти їли морозиво, пили різні напої. Але згодом кінотеатр закрився, і я відкрив, знову ж таки, перше у районі фермерське господарство. Працювали з сином на полі, потім займалися будівництвом», — додав пенсіонер.
У 2021 році, вже на пенсії, Петро Золбін разом ще з трьома однодумцями зареєстрував громадську організацію «Музей історії Вовчанська». Вони почали збирати експонати — старі газети, різні речі, й намагалися отримати приміщення під музей, однак через початок повномасштабного вторгнення не встигли цього зробити.
Початок повномасштабного вторгнення та життя в окупації
У перший день повномасштабного вторгнення, близько сьомої години ранку, російські війська вже зайшли у Вовчанськ, розповів Петро Золбін.
«Вже пушки гриміли, у нас там п’ять кілометрів від кордону. Росіяни у перший же день розстріляли мікроавтобус, який їхав їм назустріч і не зупинився. Вони любили, щоб всі, хто їде назустріч колоні чи «кацапській» машині, з’їжджали на край дороги та пропускали. А ті не знали, й вони (росіяни— ред.) їх прямо на ходу розстріляли. Двоє хлопців та жіночка загинули тоді», — пригадав пенсіонер.
В окупації ми прожили сім місяців. Коли прийшли наші хлопчики, росіяни почали бити по місту, перебили високовольтні лінії, також ми залишилися без газу. Росіяни почали бити по місту на третій чи четвертий день, як наші хлопці зайшли.
У Вовчанську родина Петра Золбіна мешкала у приватному будинку — п’ять місяців вони виживали без світла та газу, їжу готували на вогнищі, розповів чоловік: «Але телевізор дивилися — я з машини знімав акумулятор, і дві-три години можна було телевізор дивитися».
Ілюстративне фото. Наслідки російських ударів по Вовчанську, 2022 рік. Наслідки обстрілів Вовчанська на Харківщині, 2022 рік. Фото ілюстративне. Автор: Поліція Харківщини
Петро Золбін каже, що під час окупації не працювали ні банки, ні банкомати.
«Була така групка людей, у якої за високий відсоток можна було взяти готівку — вони заходили у мобільний банк, дивилися, скільки у тебе грошей, вираховували свої відсотки й давали готівку. Магазинчики деякі працювали. Їздили (власники магазинів — ред) у Шебекіно (місто в Росії — ред.), і в Куп’янськ їздили — він тоді окупований був. Ціна висока була, відсотків на 20-25 вища. Хліб привозили, консерви всілякі. Базар працював до останнього — люди щось виносили, продавали, міняли», — пригадав пенсіонер.
Коли наші зайшли, я не забуду ніколи, як вони (росіяни — ред.) тікали. Ох і тікали — як миші! Вони облаштували собі лагер — там, де було МРЕО. У двоповерховій будівлі облаштували собі казарми. Там був повний двір машин — КАМАЗів, самоскидів. А то дивлюся — немає нікого, пострибали у самоскиди прямо в кузов, і потікали. Як вітром здуло, що на столах навіть стояли тарілки з гарячим супом, чи що вони там їли.
Ілюстративне фото. Вовчанський відділ поліції ГУНП в Харківській області, березень 2023 року. Суспільне Харків
«Взяли чотирьох курей, кота і поїхали до Сахновщини»
У лютому 2023 року Петро Золбін разом із дружиною та донькою поїхав з Вовчанська до Сахновщини. Чоловік каже, що туди ще під час окупації поїхали його рідні — син із дружиною та донька із зятем.
«У лютому 2023 року ми не стерпіли й виїхали. Я б ще потерпів, бо я не боявся вибухів, але потім їх ставало більше й більше, вікна повилітали, літаки та вертольоти літали, навіть «Градами» декілька разів били — на майдані, мабуть, і досі стирчить шматок снаряда, який не розірвався. Важко було, дівчата (дружина та донька, — ред.) плакали, істерика, тільки стріляють — одразу у підвал тягнуть. Перебороли мене», — сказав Петро Золбін.
2 лютого 2023 року взяли чотирьох курей, кота, і з жінкою і дочкою приїхали до Сахновщини. Приватний будиночок нам підшукали свати, і вже ось тут ми живемо четвертий рік.
Члени громадської організації «Вовчанська Слобода». Фото надав Петро Золбін
Створення громадської організації
У жовтні 2024 року Петро Золбін створив громадську організацію «Вовчанська Слобода». Чоловік каже, що хотів об’єднати навколо себе земляків, які також були вимушені покинути рідні домівки через війну. Спочатку в організації було 19 людей, згодом дехто виїхав до інших міст регіону.
«Тут сидимо, і тікати звідси я не збираюся. Тому що до душі мені зараз, і ближче до батьківщини. Тут є мої земляки. Зараз нас 14 людей з Вовчанського району. Компанія у нас гарна, у нас колектив як сім’я. Ми допомагаємо один одному, на дні народження збираємося, вітаємо. Я кожні два місяці їжджу до Харкова за гуманітарною допомогою. Вони задоволені. Мені хоч є з ким посидіти, позгадувати, попланувати щось», — сказав керівник громадської організації.
Я подумав — ну, чого ми скучаємо, ніхто нічого не знає. А так ми то новинами обміняємося про Вовчанськ, хто що почує. Загалом, краще гуртом, ніж самому. Це давно всі знають.
Члени громадської організації «Вовчанська Слобода». Фото надав Петро Золбін
Переселенець каже, що у Сахновщині місцева влада виділила для їхньої організації приміщення.
«Якщо є якась проблема, приходиш, і вони намагаються її вирішити. І тут люди хороші, мені подобаються. Вони безхитрісні, доброзичливі. У нас взагалі українці така нація — таких ніде немає», — додав Золбін.
Щоб обрати назву для громадської організації, Петро Золбін організував серед її учасників конкурс. Врешті обрали назву, яку запропонував сам Петро — «Вовчанська слобода».
«Я кожному давав по листочку і сказав: «Пишіть, у кого які думки, як назвати». А потім сам згадав, що у мене фермерське господарство називалося «Слобода». І я сказав, що ми організуємо свою окрему територію і будемо її називати «Вовчанська слобода»», — сказав переселенець.
Петро каже, що більшість членів громадської організації — це пенсіонери. Найстаршій з них — Ярині — 92 роки.
Я хочу отримати грант на громадську організацію, провести курси і закупити швейні машинки дівчатам. У мене вже є кандидатура швачки, яка навчить їх кроїти й шити. Може, на цьому спробуємо маленький бізнес зробити. А ще хочу, щоб через 20 років тут десь виріс красивий садок. І казали: «Оце тут «Вовчанська слобода» була».
