«У голову був контрольний»: історія прикордонника з Харківщини Федора Качана, якого на позиції вбили росіяни

За інформацією: Суспільне Харків.

Штаб-сержант Державної прикордонної служби Федір Качан із селища Великий Бурлук загинув поблизу Петрівського 12 квіня 2026 року. Суспільне Харків

Штаб-сержант Державної прикордонної служби Федір Качан із селища Великий Бурлук служив на кордоні з 2009 року. У 2014 році він вийшов з окупованого Криму, брав участь в АТО, а в перший ранок повномасштабного вторгнення, вирушив з побратимами у бік Харкова. Прикордонник загинув 12 квітня 2025 року поблизу села Петрівського Богодухівського району — за словами його рідної сестри Олени Смирнової, російська група вбила його на позиції пострілами у груди та голову.

Яким був Федір Качан у житті та на службі, як його шукали після зникнення і що відомо про загибель прикордонника — розповіла Суспільне Харків його рідна сестра Олена Смирнова.

«Пишався, коли приносив додому зайця»

Федір Качан народився 20 липня 1985 року у селі Голубівці на Харківщині. Коли за півтора року народилася його сестра Олена, батькам надали квартиру у Великому Бурлуці, куди переїхала родина.

«Він був спокійною дитиною. З хлопцями у футбол грав. Він спочатку просто ходив на футбольний гурток — у районі були команди «Сокіл», «Маяк» — кожну суботу грали різні чемпіонати. Йому це подобалося», — розповідає сестра військового.

Коли трішки підріс, ходив із батьком на полювання, бо батько був мисливцем. Особливо на зимове полювання, далеко по снігу у ліс, посадки. Батько вчив його виживанню з самого дитинства.

Федір Качан разом з батьком. Фото надала Олена Смирнова

Згодом, коли батька не стало, Федір переписав зброю на себе і ходив на полювання сам — восени на качок, узимку на зайців, брав із собою собаку, каже Олена.

«Він кожного разу пишався, коли приносив додому зайця. У нього настільки адреналіну було багато, що він вполював, він попав. Дуже влучний був, як снайпер», — згадує жінка.

Олена говорить, що брат завжди залишався для неї підтримкою — навіть у дорослому житті, на відстані.

«Він мене постійно повчав, коли в мене щось не виходило. Я подзвоню пожалітися, він каже: «Ой, мала, забий. Все буде нормально». Він вирішував проблеми на відстані одними словами. Він мене підтримував, двома словами міг пояснити, що це ще не межа. Поки ми живі, у нас все буде виходити», — згадує Олена.

«Здібний був хлопець до всього»

У 2002 році Федір закінчив школу та вступив до Куп’янського автотранспортного технікуму на бухгалтера.

«У нас дідусь бухгалтером був, і так вийшло, що було місце. Він займався. Коли він останній держекзамен здав на п’ятірку, всі присутні були у шоці. Звичайний хлопець, який три-чотири-п’ять отримував, на держекзамені по бухгалтерському обліку отримує п’ятірку. Всі аж роти повідкривали. Здібний був хлопець до всього», — згадує Олена Смирнова.

Через два роки Федір пішов на строкову службу до Державної прикордонної служби, звідки повернувся молодшим сержантом, а після армії рік працював на заводі в Полтаві, говорить сестра захисника.

Обирайте Суспільне як джерело новин в Google Обирайте Суспільне як джерело новин в Google

Федір Качан разом з мамою. Фото надала Олена Смирнова

У червні 2009 року Федір підписав контракт із відділом прикордонної служби «Вільхуватка» Харківського прикордонного загону. У 2013-2014 роках служив у Сімферопольському прикордонному загоні, а з початком АТО разом із підрозділом вийшов з окупованого півострова та продовжив службу на Харківщині. Також, розповідає Олена, Федір брав участь в антитерористичній операції на Луганщині.

За словами сестри, про свою роботу та службу він ніколи не розповідав — дотримувався конфіденційності.

«Він уже біжить, хекає і каже: «Мала, я поїхав. Війна»»

Зранку 24 лютого 2022 року, коли почалося повномасштабне вторгнення, Федір був удома у Великому Бурлуці — почувши вибухи та отримавши дзвінок від побратимів із частини, він зібрав сумку й побіг їм назустріч, розповідає Олена.

«Коли це все почалося о п’ятій ранку менший син не спав. Ми увімкнули світло, дивимося телевізор і починає бахкати незрозуміло чому. Ми вибігли на вулицю, дивимося — «прильоти» за «прильотами». Дуже дико було. А потім я біжу до телефона, дивлюсь, а до мене Федя дзвонив разів 10. Я передзвонюю, а він уже біжить, хекає і каже: «Мала, я поїхав. Війна»», — розповідає Олена.

Федір Качан. Великобурлуцька громада/Facebook

Вона говорить, що Федір разом із побратимами поїхав у бік Харкова — до Мерефи, а Великий Бурлук опинився в російській окупації, яка тривала з лютого до вересня 2022 року.

«Великий Бурлук був окупований — ми його не бачили. Розмовляли з ним тільки по телефону — виїжджали на зв’язок у сторону Печенігів. Вони (російські війська — ред.) понаставляли блокпостів. Треба було на машині здерти плівку, щоб було видно, хто у машині перебуває. Біля кожного блокпосту нас зупиняли, перевіряли документи. Як я зрозуміла, списки тих, хто був в АТО, подавалися тим, хто стояв на блокпостах — прізвище, ім’я, адреса. Навіть до людей додому їздили. Мама постійно кожен ранок боялася там ходити — покаже паспорт, а там Качан, і у списках теж Качан. Слава богу, її не чіпали», — згадує Олена Смирнова.

Федір Качан з котом. Фото надала Олена Смирнова

Після визволення Великого Бурлука Федір приїхав додому на один день, а згодом повернувся до служби. Останнім часом, говорить Олена, він перебував у Золочеві Богодухівського району.

«Він приїжджав не часто, його відпускали максимум на 10 днів. За війну, де він перебуває, він нічого не розповідав. У нього і до війни нічого не можна було випитати. Як от приходять додому: «Що там на роботі?» Він і слова ніколи у житті не розповідав — робота, конфіденційність», — говорить сестра захисника.

Понад місяць вважався зниклим безвісти

12 квітня 2025 року штаб-сержант 4-го прикордонного загону ДПСУ Федір Качан загинув поблизу села Петрівського Богодухівського району. Відтоді його вважали зниклим безвісти.

«Їх було на позиції шестеро. 12-го вдень чи вночі вони мали виходити. Зранку 12 числа з ним перервався зв’язок, і ми почали їх шукати. Коли ми дзвонили до військової частини, нам не надавали всю інформацію, казали, що вони всі безвісти зниклі. Через деякий час у Telegram з’явилося сповіщення, що з цієї позиції двоє хлопців у полоні — показували їхнє інтерв’ю. Ми на пальцях відраховували — двоє у полоні, а де ще четверо? Ми його довго шукали. Згодом сповіщення прийшло, що він безвісти зниклий», — згадує Олена.

Впізнали за татуюванням на руці

18 травня 2025 року командир написав Олені, що тіла військових дістали з позиції й потрібно приїхати на впізнання.

«Сказали, що 11 чи 13 чоловіків зайшли на позицію, позиція була 300 чи 500 метрів від кордону. Нам сказали, що було влучання у голову і у груди стріляли. Я так розумію, що у голову був контрольний, щоб уже точно знати, що вони його вбили», — говорить сестра полеглого захисника.

Федір Качан. Фото надала Олена Смирнова

«Ми його бачили частинами: через 40 днів після того, як тіло пролежало на вулиці, воно почало розкладатися. Ми поїхали до моргу на впізнання — там було вже не визначити. Але у нього було татуювання, він його зробив ще в армії на руці — «За ПВ». Зробили фото цього тату, висвітлили, і я зрозуміла, що це він», — ділиться Олена.

Я хотіла запам’ятати його таким, яким він був. А мама підходила, дивилася. Мама зрозуміла, що це він по вилицях, зубах. Я досі це переживаю. Це настільки боляче. Мама досі не може в це повірити.

«Для усіх родичів він Герой України»

Федора Качана поховали у Великому Бурлуці 23 травня 2025 року.

«Я розуміла, що мамі буде легше, коли він буде похований біля будинку. Коли вона зможе вийти з дому і піти до нього на кладовище поплакати, посидіти, поприбирати, а не їхати в Харків. Їй так легше було. Але зараз ми виїхали, він залишився там, у Великому Бурлуці, а ми в Харкові», — розповідає Олена.

Фотографія Федора Качана на Алеї Слави у Харкові. Фото надала Олена Смирнова

Указом Президента України від 30 квітня 2026 року прикордонника посмертно нагородили орденом «За мужність» III ступеня, також йому посмертно присвоїли звання майстер-сержанта. Нині рідні збирають підписи під петицією про присвоєння Федору Качану звання Героя України посмертно.

«Хотілося, щоб він у пам’яті залишився, щоб він не просто так загинув. Навіть якщо ми не назбираємо підписів, для нас він герой, для усіх родичів він Герой України. Молодий, усміхнений, життєрадісний», — згадує брата Олена Смирнова.

Новости Харькова