Театрально-експериментальна студія танцю «Аріра» у Харкові – один із небагатьох проектів для молоді у зруйнованому війною місті, розповідає DW.
Для викладача танців Наталі це важлива справа.
«Тут таке середовище, яке затягує, огортає, наче вода. Тобто буквально за годину діти розчиняються в колективі та почуваються у безпеці», – розповідає Наталія.
Відключитися й отримати задоволення. У цьому весь сенс. Фізична активність знімає стрес. Більшість дітей – внутрішні переміщені особи. Їм довелося залишити свої міста та села, коли до них підходили російські війська. Як, наприклад, 14-річна Єлизавета. Вона родом із села Кутузівка. Коли із сім’єю дівчина тікала до Харкова, їм довелося чотири місяці жити на станції метро.
“Перші дні мені було дуже страшно, тому що були дуже гучні вибухи. Як тільки ми вийшли з метро, почався обстріл. Ми так там і залишилися, і більше не виходили», – згадує весну 2022 року Єлизавета.
https://www.objectiv.tv/wp-content/uploads/2024/03/dw_kharkiv_kinder_RU.mp4
На початку повномасштабної війни російська армія захопила значну частину Харківської області. Десятки тисяч українців, як і Єлизавета та її родина, бігли до Харкова, який тримала в облозі російська армія. За два роки їм все ще доводиться жити під обстрілами, ударами ракет і безпілотників.
А тут тепер їхній новий будинок. Єлизавета живе у двокімнатній квартирі разом із трьома братами та сестрами, батьками, двоюрідним братом та бабусею.
Те, що вона може виходити та займатися танцями – велике полегшення для її матері Оксани.
«Пів року Ліза ходить на танці, а молодший – на бокс. Хоч якась соціалізація в дітей. І це вже набагато простіше, ніж на початку минулого року. Тоді вони все ще були забиті. І я боялася, щоб діти взагалі не пішли вглиб себе», – зізнається Оксана.
Тим часом війна вже стала повсякденністю.
“Вчора, коли були вибухи, я слухала музику”, – мимохідь зауважує Єлизавета.
«Діти мене спитали, мам, що бабахнуло? А я кажу, сусіди грюкнули дверима», – пояснила Оксана.
Звуки вибухів від роботи ППО супроводжують їх щодня. Часом трапляються і прильоти.
«Ми потихеньку робимо закордонні паспорти. Я розумію, що у дітей тут майбутнього, мабуть, немає. Це тяжко і фізично, і морально. І по здоров’ю дітей б’є», – чесно каже Оксана.
Повертаємось до школи танців «Аріра» на заняття. Коли Єлизавета прийшла сюди вперше, дівчина хвилювалась.
“Так я пам’ятаю. Була схвильована, було страшно сюди йти, бо в минулому колективі мене не прийняли. Але мене дуже добре прийняли тут, і мені подобається тут танцювати», – розповідає Єлизавета.
Вправи повертають дітям та підліткам впевненість у собі. А ще танці та рухи мають допомогти повернути їм довіру до оточення.
Наталя та її чоловік Олексій показують рухи.
«Це дуже важливо і для колективних танців, і для дуетів, і загалом для життя. Можливість довіряти, керувати та брати на себе відповідальність, і відчувати людину на різних рівнях. Плюс це робота зі страхом», – пояснює Олексій.
І, схоже, ця концепція підходить учням студії.
«Я тут почуваюся набагато краще, мені подобається. Без танців чогось не вистачає», – каже Єлизавета.
Завдяки музиці та рухам на заняттях у танцювальній школі Наталії та Олексія ці діти забувають про війну. Хоча б ненадовго.
