За інформацією: Суспільне Харків.
Світлана Марківна (зліва) та Лариса Григорівна (справа) допомагають військовим з пенсії, лютий 2024 року, Харків. Фото: Лариса Говина/Суспільне Харків
Пенсіонерки з Харкова Лариса Григорівна та Світлана Марківна передають бійцям на фронт теплі шкарпетки, кавери для шоломів і засоби гігієни. Обидві живуть на Салтівці. Зв’язок із військовими Національної гвардії України тримають через волонтерів. Речі для бійців купують за гроші зі своєї пенсії.
Понад 40 років викладала російську мову й літературу — нині допомагає військовим: історія пенсіонерки з Харкова
85-річна пенсіонерка Лариса Григорівна витратила тисячу гривень на шкарпетки для військових під час новорічних свят. Її дочка Анна від початку повномасштабного вторгнення допомагає військовим і тримає зв’язок з харківськими волонтерами. Від неї пенсіонерка дізнається, що саме потрібно нині на передовій.
"Зараз дуже холодно — мороз. Ми з донькою думали, що можна зробити. Я весь час нервую, що не можу нічого зробити, не можу їм допомогти. 1000 гривень — це з моєї пенсії. Плакала потім, що у мене так мало цих папірців. Пенсія у мене хороша, я ж учитель, але багато витрачаю на ліки, на мазі", — говорить пенсіонерка.
Лариса Григорівна разом з донькою Анною допомагає військовим, лютий 2024 року, Харків. Фото: Лариса Говина/Суспільне Харків"Буду економити й ще хлопцям щось передам. Солодке я люблю, багато їм. У мене завжди у сумочці ліки й шоколад. Ось на солодкому і заощаджуватиму. Я не можу нашим рідним людям, нашим хлопцям не допомогти. Вони всі для мене, як онуки", — каже Лариса Григорівна.
Пенсіонерка має 43 роки вчительського стажу. Усе своє професійне життя викладала російську мову та літературу.
"Ми все життя вчили російську мову. Читала багато російської літератури. Моя бабуся навчила мене розмовляти українською мовою. Вона з Харкова. Коли я була маленькою, то мало люди розмовляли українською. Але були магазини, там усе було українською. А потім все закінчилося, була русифікація", — говорить Лариса Григорівна.
Лариса Григорівна народилася в російському Серпухові Московської області, лютий 2024 року, Харків. Фото: Лариса Говина/Суспільне Харків
Жінка народилася в російському Серпухові Московської області, але вся родина — українці.
"Співали українські пісні у родині маминих батьків. У діда було декілька братів, а бабуся дуже смачно готувала, тому збирались брати з родинами та співали. Мама співала завжди, коли щось по дому робила. Я й досі роблю невеличкі концерти з Youtube — ставлю улюблені пісні оперні та українські", — говорить Анна.
Лариса Григорівна з батьками. Фото надані Ларисою Григорівною
Дідусь по маминій лінії пройшов дві війни, був льотчиком, каже Анна. За словами Лариси Григорівни, оскільки чоловік та батько були військовими, у часи Радянського Союзу часто жила у військових гарнізонах. Батьківщиною своєю називає саме Україну.
"Для мене батьківщина моя — Харків. І вся наша родина — українці. Росіян у нас немає. Ми багато їздили, мій батько був військовим. Ми жили з батьками поблизу Владивостока, в Одесі, у Харкові. А в 10 класі я сказала батькові, що хочу вчитися у Харківському університеті імені Каразіна. Григір Тютюнник був моїм однокурсником", — розповідає пенсіонерка.
"Чоловік мій — з Волині, але я його перетягнула в Харків. У Харків ми повернулися у 1985 році. Квартиру ми з чоловіком своїми силами заробили", — каже Лариса Григорівна.
Лариса Григорівна навчалася в ХНУ імені Каразіна разом з письменником Григором Тютюнником, лютий 2024 року, Харків. Фото: Лариса Говина/Суспільне Харків
Зі шкарпетками, які пенсіонерка передала нацгвардійцям, надіслала й лист. У ньому написала: "Бажаю вам перемоги над російськими фашистами".
"Лист я написала українською мовою. Почала російською, але розумію — недобре якось. Перевела українською. Подумала, що діти ж теж передають, а чому б і мені не передати. Мої рідні були військовими, тому ми з донькою завжди за військових переживаємо. Дивимося — холодно. Думаємо, чи тепло їм. Згадую, як у чоловіка руки примерзали до рації. Не можна на це закривати очі, не можна забувати про війну, про наших хлопців", — закликає пенсіонерка.
Бійці Нацгвардії отримали лист та шкарпетки від пенсіонерки Лариси Григорівни. Фото: Слобожанська бригада Нацгвардії
Нині Лариса Григорівна щодня нарізає тканину на військові кавери для шоломів.
"Поки не закінчу — не встаю. Поснідала й починаю різати. Я 43 роки перевіряла зошити, тому усидлива", — говорить колишня вчителька.
Лариса Григорівна щодня нарізає тканину на військові кавери для шоломів. Фото: Лариса Говина/Суспільне Харків
За її словами, попри те, що все життя спілкувалася російською мовою, любить читати українські книжки та слухати українську музику.
"Чоловік мій завжди читав книги українською мовою. Петро Загребельний і Олесь Гончар — мої улюблені письменники. Люблю українські пісні співати. У мене є збірки українських пісень. А співаки мої улюблені — Анатолій Солов’яненко і Дмитро Гнатюк. Раніше друзі й рідні збиралися у нас вдома, по 20 людей — усі співали. Мій тато теж любив співати", — згадує Лариса Григорівна.
Чоловік та батько Лариси Григорівни були військовими, лютий 2024 року, Харків. Фото: Лариса Говина/Суспільне Харків
"А мій батько (чоловік Лариси Григорівни — ред.) найбільше любив читати вірші Шевченка. Завжди у нього на тумбочці біля ліжка лежала його збірка, а також Котляревський. Навіть у шпиталі перед смертю також з ним був один з томів шевченківських", — говорить Анна.
Її родина у перші місяці повномасштабної війни виїжджала на Волинь. Виїжджати з Салтівки вирішили у 2022 році, після Великодня, коли російські обстріли посилилися. Додому пенсіонерка повернулася взимку, після контрнаступу українських сил оборони.
Лариса Григорівна допомагає військовим з пенсії, лютий 2024 року, Харків. Фото: Лариса Говина/Суспільне Харків
"Родичі казали: "Навіщо ви туди повертаєтеся? У нас же не стріляють". Я дуже хотіла повернутися в Харків, мріяла про свою ванну", — говорить Лариса Григорівна.
Онук зник безвісти під Бахмутом: харків'янка з пенсії допомагає військовим на передовій
86-річна пенсіонерка Світлана Марківна живе на Салтівці, у багатоповерхівці поряд із будинком Лариси Григорівни. Про потреби нацгвардійців на фронті теж дізнається від волонтерів і доньки Лариси Григорівни. На шкарпетки, засоби гігієни та солодощі для бійців відкладає гроші з пенсії. Передає волонтерам тканину для плетіння маскувальних сіток.
"Сьогодні знову передала білу тканину, ще вологі серветки — усе, що було вдома. У мене є пенсія — шість тисяч, витрат у мене майже немає. Купую усе з пенсії. Привозили хлопців поранених з Куп’янського напрямку. Передавала гроші — на них Аня (донька Лариси Григорівни — ред.) купила футболки, шкарпетки, щоб вони могли змінити одяг у лікарні", — каже Світлана Марківна.
Світлана Марківна та Анна допомагають бійцям на фронті, лютий 2024 року, Харків. Фото: Лариса Говина/Суспільне Харків
Будинок Світлани Марківни побитий російськими обстрілами. Додому з евакуації повернулася близько року тому, коли багатоповерхівку почали відновлювати.
Каже, її онук Станіслав Гординський зник безвісти 11 лютого 2023 року, коли виконував завдання під Бахмутом. Тепер пенсіонерка хоче допомогти іншим військовим на передовій.
"Ночами він мені сниться, і я не знаю, чим я можу допомогти хлопцям, які бережуть нашу країну, наші кордони. Хочеться чимось допомогти. Я їм всім бажаю здоров’я, щоб вони витримали такий важкий для нашої країни момент. Ми їх (росіян — ред.) розіб’ємо все одно", — впевнена жінка.
Світлана Марківна та Анна допомагають бійцям на фронті, лютий 2024 року, Харків. Фото: Лариса Говина/Суспільне Харків
"Якби я була молодим хлопцем, я б пішла на фронт. Моєму онукові буде 38 років, або могло б бути. День народження у нього 27 лютого. Можливо, хтось почує про нього. Його чекаю я, чекає його мама", — говорить Світлана Марківна.
До початку війни в Україні у 2014 році Світлана Марківна мала друзів у Росії. Спілкуватися з ними перестала.
"Я так хочу перемоги. По-іншому не уявляю. У мене багато було друзів, знайомих з Росії, з усіх куточків Радянського Союзу — в Ташкенті, Санкт-Петербурзі, Москві. Немає настрою та бажання з ними спілкуватися. А в онука Станіслава теж був друг з Росії — цей друг звідти виїхав", — каже пенсіонерка.
Цукерки для пенсіонерок від військових: бійці Нацгвардії віддячили за допомогу
Про пенсіонерок і їхню допомогу бійці дізналися від волонтерів із групи EPL, говорить речник Нацгвардії України Дмитро Брук. Коли військові отримали посилку, вирішили передати жінкам подарунки.
Бійці Нацгвардії на передовій отримали лист та шкарпетки від пенсіонерок з Харкова. Фото: Слобожанська бригада Нацгвардії
"Хлопці сказали, що у них є прохання — купити щось солоденьке та передати бабусям. Але є дві умови: щоб це було щось якісне та обов’язково харківського виробництва і патріотичне. Також хлопці передали чай до цукерок. І було рішення командира частини передати "подяки", — говорить Брук.
Бійці Нацгвардії віддячили Ларисі Григорівні цукерками та чаєм, лютий 2024 року, Харків. Фото: Лариса Говина/Суспільне Харків
Така допомога — важлива для емоційного стану бійців на фронті, каже речник.
Бійці Нацгвардії на передовій отримали шкарпетки від пенсіонерок з Харкова. Фото: Слобожанська бригада Нацгвардії
"Для хлопців було важливо це. Їм передають дрони, якусь ще допомогу, але це робить молодь та люди середнього віку. Але для хлопців важлива ось ця "бабусина турбота", бабусині шкарпетки, бабусина увага. Це нагадує їм про їхні домівки, про їхні родини", — говорить Брук.
Читати ще
Читати ще У Харкові вручили нагороди загиблих нацгвардійців їхнім родинам
Читати ще «Доки ти вчишся — доти будеш живий». На Харківщині тренуються головні сержанти-нацгвардійці
