«Якщо тварина 15 секунд побула в мене на руках — це вже мій кіт»: історія харків’янки, яка прихистила дев’ятьох котів

За інформацією: Суспільне Харків.

Катерина та Олег Зємскови зі своїми домашніми улюбленцями, Харків. Фото надала Катерина Зємскова

Харків’янка Катерина Зємскова багато років допомагає безпритульним тваринам, а з початку повномасштабної війни її волонтерство стало ще активнішим. Вона годує котів, забирає їх із вулиці, лікує, стерилізує та шукає їм родини. Частину тварин залишає у себе: нині разом із чоловіком Олегом Катерина доглядає за дев’ятьма котами.

Свою історію Катерина розповіла Суспільне Харків.

«Я не розуміла, чому я не можу взяти кожного кота, кожного собачку з вулиці»

«Я взагалі з самого дитинства не розуміла, як можна жити без пухнастого хвостика, без такого близького друга. У мене з самого дитинства було дуже багато тварин, і починаючи, мабуть, з трирічного віку, я не розуміла, чому я не можу взяти кожного кота, кожного собачку з вулиці. У мене були і коти, і собаки, і птахи, і ящірки, і пацючки, і хом’ячки, і рибки. Не можу згадати, щоб у мене колись не було того, про кого можна піклуватися», — розповідає Катерина.

Катерина зі своїм домашнім улюбленцем, Харків. Фото надала Катерина Зємскова

Навіть пам’ятаю такий випадок, коли ми взяли їжака додому, бо у нього була якась травма. Ми його лікували, він з нами жив, а потім у якийсь момент його просто не виявилося поруч. Я не могла зрозуміти, навіщо, куди ви його відпустили — це ж член нашої сім’ї. Тоді мені мама з татом сказали, що у нього є маленькі їжачата і йому потрібно поспішати додому, до своєї сім’ї.

Катерина Зємскова гладить безпритульного кота в Харкові біля свого будинку. Фото надала Катерина Зємскова

Катерина каже, що, попри любов до тварин, ніколи не хотіла бути ветеринаркою, бо дуже тяжко переживає їхні страждання.

«У мене дуже жаліслива натура. Я не можу дивитися, як тварини страждають. Звісно, коли це відбувається, я намагаюся зібратися з силами: сама роблю уколи, сама даю таблетки, промиваю рани — все таке роблю сама. Але при цьому мені потрібно, щоб поруч зі мною був кваліфікований фахівець, який би це все координував. Моя ветлікарка мені казала, що я можу сміливо ставати її асистенткою, бо вже знаю, як і що робити», — говорить дівчина.

«Через постійні вибухи вони почали здавати. Вони обидві «згоріли» десь за рік»

Першим котом, якого Катерина забрала з вулиці додому, був Нікі — чорний пухнастий кіт. До його появи, каже дівчина, у неї вже були старенькі собака та кішка, які померли на початку повномасштабного вторгнення.

«Кішка була породиста. Її мені купили батьки. А от собаку я буквально вимучила на пташиному ринку за 100 гривень. Я тоді навчалася в університеті, і мені терміново був потрібен хом’ячок. Поїхала за ним на пташиний ринок, а повернулася звідти із собакою за 100 гривень. Вона прожила зі мною понад 14 років», — згадує Катерина.

Собака та кіт Нікі на початку повномасштабної війни, Харків, лютий 2022 року. Фото надала Катерина Зємскова

Собаці було 14,5 року, а кішці — 19,5 року. Через стрес, через те, що вони бачили, що я нервую, через постійні вибухи вони почали здавати. Вони обидві «згоріли» десь за рік. За перший рік повномасштабної війни. Вони обидві померли з різницею в один день. І після того, як їх у мене не стало, у мене остання перепона впала — коли я бачила кошеня чи кота на вулиці, я просто приносила його додому.

Кіт Нікі у перші дні повномасштабної війни, Харків, лютий 2022 року. Фото надала Катерина Зємскова

«Нікі з’явився у мене 19 грудня. Ми лише трішки його підлікували — і повномасштабна війна. Нікі виявився дуже проблемним хлопцем. Його викинули з дому — це 100%, бо він був кастрований, у нього була хронічна сечокам’яна хвороба, яка на все життя», — говорить Катерина.

Катерина з Нікі ховаються від обстрілів у перші дні повномасштабної війни, Харків, лютий 2022 року. Фото надала Катерина Зємскова

Пройшло вже скільки років, але й досі щороку восени і весною у нас рецидив цієї хвороби. І навіть зараз ми проходимо лікування, купуємо спеціальний корм, щоб він нормально міг ходити в туалет. Мабуть, саме через це його і викинули на вулицю.

Кіт Нікі ховається від обстрілів у перші дні повномасштабної війни, Харків, лютий 2022 року. Фото надала Катерина Зємскова

«На той момент у мене було троє котів вдома і десять на вулиці»

На початку повномасштабного вторгнення, коли люди масово виїжджали в більш безпечні місця, на вулицях Харкова опинилося ще більше безпритульних тварин. Саме тоді Катерина остаточно вирішила, що має взяти на себе турботу про них.

«Саме в цей момент я бачила, скільки тварин з’явилося на вулиці. Мені в під’їзд підкидали шотландську висловуху — чорну молоду кішечку. Скільки їх було біля під’їзду! А я ж годую дворових котів. Я просто щодня виходила на вулицю і щодня розуміла, що ось новий, і ось новий. І вони всі домашні були, всі чисті, породисті, ручні — собаки, коти. І нескінченна кількість. І щодня тільки більше і більше», — згадує дівчина.

Обирайте Суспільне як джерело новин в Google Обирайте Суспільне як джерело новин в Google

Катерина Зємскова годує безпритульних котів у Харкові біля свого будинку. Фото надала Катерина Зємскова

У нас залишалися у під’їзді літні люди. Я забирала цих котів і залишала літнім людям на перетримку. Я їм давала корм, засоби від гельмінтів, від бліх. Я приходила, допомагала з прибиранням, якщо потрібно було. А потім я цим котикам шукала дім і через своїх подруг, друзів знаходила. Мені якось було спокійніше віддати тварину тій людині, яку я знаю.

Катерина годує безпритульних котів у Харкові біля свого будинку. Фото надала Катерина Зємскова

«Я пам’ятаю, всі люди тоді шукали воду, якусь їжу, якісь консерви, а у мене була лише одна думка: «Боже, у мене ж дворові коти, мені потрібно знайти сухий корм, мені потрібно знайти кашу, якесь м’ясо, якусь печінку, щоб я могла хоча б кашу варити». За перші три дні вигребли весь корм для тварин, а у мене на той час уже був Нікі, і ми вже знали, що у нього сечокам’яна хвороба, і я не могла знайти для нього спеціальний лікувальний корм», — розповідає Катерина.

Ці перші тижні були страшні. Жахливі черги в усіх магазинах. Мені було страшно. Я дев’ять місяців провела в коридорі, але у той перший момент, коли ти ще нічого не розумієш, я виходила в будь-яку секунду з дому, щоб кудись піти, бо, може, десь щось з’явилося, чим я змогла б погодувати тварин. На той момент у мене було троє котів вдома і десять на вулиці. Тоді у мене просто розривалося серце.

Безпритульні коти, які приходили поїсти під під'їзд Катерини Зємскової, Харків. Фото надала Катерина Зємскова

Багато людей знають, що я допомагаю дворовим котам. Мене знаходили волонтери. Мені привозили корм прямо додому: і сухий, і для собак, і для котів. До мене зверталися сусіди. Ми знаходили корм для людей, у яких багато котів і немає фінансової можливості щось купити. Мій тато відвозив у приватний сектор жінці 15 кг корму. Коли трішки перший стрес минув від того, що відбувається, люди якось згуртувалися і справді допомагали.

«Відправною точкою стала повномасштабка»

Катерина на початку повномасштабного вторгнення не лише годувала безпритульних котів, а й намагалася якомога більше з них стерилізувати.

«Коли все ще було більш-менш, не було повномасштабної війни, мені здавалося, що я завтра це зроблю — зловлю і стерилізую цю кішку. Я розумію, що не всім сусідам це може подобатися, що я тут у нас біля під’їзду влаштувала зоопарк. Треба розуміти якісь межі. Тим паче, що у нас тут поруч і дорога, і машини. І все може статися. Але знову ж таки, відправною точкою стала повномасштабка», — згадує дівчина.

Безпритульні коти, які приходили поїсти під під'їзд Катерини Зємскової, Харків. Фото надала Катерина Зємскова

Перших двох кішок я стерилізувала навесні. Я тоді знайшла ветеринарку. Я вирішила, що це мій шанс. Коли, як не зараз, бо ж невідомо, що буде, як буде із кормом, і що я робитиму, якщо котів буде ще більше на вулиці.

Катерина Зємскова та безпритульна кішка. Фото надала Катерина Зємскова

Я їх ловила. Коти мене знають. Я їх годувала, напевно, з 2019 року. Я просто їх годувала, підходила, брала рушник із дому, накривала обережно і саджала в переноску. Єдиний раз, коли мене вкусила дворова кішка, це коли я після стерилізації хотіла її віддати своїм батькам. Я намагалася її зловити, а вона вже зрозуміла, що я можу засунути її в якусь коробку, і вона мені прокусила стегно.

«Вона довіряла якійсь людині, а її просто викинули»

З дев’яти домашніх улюбленців, які нині живуть у квартирі Катерини та Олега Зємскових, окрім Нікі, найбільш незвичайні історії у кішки Нагайни та кота Кікмера — загального улюбленця, якого сім’я ласково називає Мір-мір-мір.

«Нагайна довго була на вулиці, звикала до мене. Було видно, що вона характерна кішка, породиста — щось сіамсько-тайське, метис. Але вона була дуже хворою. Вона просто ходила повз. Їла, коли я відходила, не давалася в руки, а якось вона підійшла до мене і почала муркотіти. Я зрозуміла, що вона муркоче, тому що їй боляче», — згадує Катерина.

Вулична кішка Нагайна, яку Катерина Зємскова забрала додому, помітивши, що та хворіє. Фото надала Катерина Зємскова

У неї були виразки на очах, у роті, у неї було запалення в матці. Кішці стало погано, і вона вирішила, що буде зі мною дружити. Для мене ця історія одна з найбільш незвичайних, тому що видно, що кішка домашня і улюблена. Вона довіряла якійсь людині, а її просто викинули. Я не знаю, чому її викинули. Може, тому що вона характерна. Може, через те, що вона захворіла, а у людей не було фінансової можливості її вилікувати.

Кішка Нагайна, яку Катерина Зємскова забрала додому, проходить лікування. Фото надала Катерина Зємскова

Мені тоді ветеринар дав десь 20% шансів, що я зможу цю кішку витягнути. Але ми витягнули. Це мій маленький «пітбульчик». Вона мене любить більше за всіх моїх домашніх. Вона завжди зі мною, вона завжди поруч, вона спить на голові, біля голови. Вона завжди повинна бути поруч — готувати зі мною, працювати зі мною. Для мене це незвично, що людина може відмовитися від такого друга. Просто викинути і забути.

Такий зараз має вигляд кішка Нагайна, яку Катерина Зємскова хворою забрала з вулиці. Фото надала Катерина Зємскова

«У Кікімера теж незвичайна історія, тому що він сам увесь такий незвичайний. Хлопець приїхав із Салтівки в машині під капотом. Його дістали на СТО, привезли до нас у двір. Усі ж мої сусіди знають, що я годую котів. Його просто залишили біля підвалу. Він усю ніч плакав у підвалі, а потім вирішив, що хоче назад на Салтівку, раз із ним тут так обійшлися. І знову заліз під капот машини. Діставати його вже довелося мені і моєму чоловікові. Він просто дістав його і віддав мені в руки», — згадує Катерина.

Кіт Кікімер на карантині в коридорі разом з Катериною . Фото надала Катерина Зємскова

Кіт Кікімер на карантині в коридорі разом з Катериною . Фото надала Катерина Зємскова

Цей кіт був у мене четвертим — вже тоді було троє котів. І останнє кошеня я забрала за місяць до Кікімера. Я думаю: «Боже, як я впораюся?» Треба знайти йому дім. І я з ним просто сиділа три дні в коридорі на карантині, щоб, якщо у нього є якісь хвороби, не заражати інших котів.

Кіт Кікімер на карантині в коридорі разом з чоловіком Катерини Зємскової Олегом. Фото надала Катерина Зємскова

Я зрозуміла, що це моя душа, і він залишиться зі мною. Якщо тварина 15 секунд побула в мене на руках — це вже мій кіт. Я не можу його нікому віддати. Тепер у мене ось такі пріоритети в житті.

«Пріоритети — це залишитися живою, за можливості здоровою, і щоб із котиками все було добре»

Турбота про домашніх улюбленців — досить непроста і дорога справа, каже Катерина Зємскова. Їй допомагають чоловік та подруга Ірина, яка вже стала «хрещеною мамою» для всіх котів.

«Мені легше купити щось котам, ніж собі. Я не відчуваю потреби в якихось дорогих речах. На даний момент пріоритети — це залишитися живою, за можливості здоровою, і щоб із котиками все було добре. Мені важливо, щоб у котів був хороший корм, тому що я хочу, щоб вони дуже довго жили. Вітаміни всілякі, іграшки, будиночки, лабіринти. Для мене вони як діти. Я готова їм віддати все, напевно», — говорить дівчина.

«Хрещена мама» Ірина з котами Катерини Зємскової, Харків, листопад 2026 року. Фото надала Катерина Зємскова

Людям, які викидають тварин, я думаю, потрібно задуматися про те, що у них є вибір. Завжди знайдеться та людина, яка любить тварин більше, ніж ви. Ви можете не просто викинути, а знайти тварині дім. Життєві ситуації бувають різні. Потрібно поїхати, або помер якийсь старий родич, а у нього кішка, собака, і вам не хочеться цим займатися. Але цим займатися потрібно.

Коти Катерини Зємскової у її квартирі в Харкові. Фото надала Катерина Зємскова

Я не розумію, як люди свідомо прирікають друга, улюблену істоту, на смерть, тому що дуже складно вижити домашній тварині на вулиці — це хвороби, це інші тварини, які на вулиці живуть усе життя, це люди, які можуть скривдити цю тварину, це машини.

Кіт Кікімер, коли він маленьким кошеням потрапив додому до Катерини Зємскової. Фото надала Катерина Зємскова

Ви можете до останнього залишитися свідомою людиною. Якщо ви вже ухвалили таке рішення відмовитися від цієї тварини, завжди можна знайти дім. Є люди, які займаються прилаштуванням тварин. Це все у загальнодоступній інформації. Просто витратьте на це тиждень свого життя і зробіть так, щоб у вашої тварини все було добре.

Таким виріс кіт Кікімер, якого Катерина Зємскова забрала додому маленьким кошеням, Харків, 2026 рік. Фото надала Катерина Зємскова

Дівчина каже, що саме тварини стали вирішальним фактором у прийнятті рішення залишитися вдома в Харкові попри постійні обстріли.

«Я чудово розумію, як складно знайти квартиру. Я це розуміла ще коли у мене були собака і два коти. У мене в голові була чітка думка: якщо ми помремо, то ми помремо всі разом. Я їх не залишу навіть на своїх батьків чи на чоловіка. Я не зможу цього зробити. Я з розуму зійду, якщо ось ці мої рідні хвостики не будуть поруч зі мною», — розповідає Катерина.

Кіт Кікімер, якого Катерина Зємскова забрала додому маленьким кошеням, Харків, 2026 рік. Фото надала Катерина Зємскова

Зараз у мене дев’ять котів, але з кожним днем і моїм виходом на вулицю ця кількість може різко змінитися в кращий бік — у більший бік. Взагалі, я дуже сильно хочу собаку. Але я розумію, що не буду брати якусь породисту. Я хочу таку собаку, якій теж знадобиться моя допомога, моя любов і моя сім’я. Я розумію, що це не кінцеве число моїх тварин. Трішки страшно, трішки це все хвилююче, тому що це велика відповідальність. Але я думаю, все це не просто так.

«Матеріал створено для участі в конкурсі «Співпростір». Конкурс проводиться за підтримки ГО «Ю-Хартс Україна» та Kormotech».

Новости Харькова