Президент РФ Володимир Путін створив клас багатих бюрократів, які є головними прихильниками війни, і вливає гроші в найбідніші регіони, де виробляють зброю, пише The Economist.
Незважаючи на санкції, на початку листопада у Москві знову відкрилася «Виставка досягнень народного господарства», відома з радянських часів. Футуристичний тунель із екранами радує відвідувачів славою останніх 20 років під керівництвом Володимира Путіна. У павільйоні, присвяченому російським регіонам, представлено Донецьку, Херсонську, Луганську та Запорізьку області — чотири регіони, які російська армія нині намагається відібрати в України. Єдиним натяком на кровопролиття, що триває, є квітка, що складається з уламків.
Ще менше нагадувань про шок і сум’яття перших днів війни, коли рубль впав, сотні тисяч людей втекли з країни, а російські міста вразили протести. З того часу Путіну вдалося стабілізувати економіку завдяки високій ціні на нафту і придушити інакодумство жорстокими репресіями. Це дозволило йому зберегти лояльність еліти, яка, своєю чергою, допомагає країні адаптуватися. Проте нова рівновага нестабільна, оскільки економіка та мобілізація загрожують подальшими потрясіннями.
На перший погляд більшість росіян смиренно прийняли війну в Україні, якій скоро виповниться два роки. Дві третини опитаних кажуть, що країна рухається у правильному напрямку, а понад половина вважають, що війна в Україні йде добре. «Я знав, що суспільство повністю конформістське, але все ж таки не очікував такого неймовірного ступеня психологічної адаптації. Люди просто закрилися та спробували жити своїм звичайним старим життям», — сказала в недавньому інтерв’ю академік Наталія Зубаревич.
Відкритий протест війні трапляється вкрай рідко зі зрозумілих причин. 16 листопада художницю та активістку Олександру Скочиленко засудили до 7 років позбавлення волі за заміну цінників у петербурзькому супермаркеті антивоєнними написами. («Мій прадід воював у Другій світовій війні не для того, щоб Росія могла стати фашистською державою і напасти на Україну», — говориться в одному з них).
Але той факт, що більшість росіян прийняли війну, не означає, що вони з ентузіазмом ставляться до неї. Наспіх зроблений пропагандистський фільм про підлих українських «фашистів», створення якого обійшлося в $2 мільйони, зазнав вражаючого провалу, зібравши в прокаті лише $150 тисяч. Незважаючи на явну підтримку війни, респонденти опитувань «Русского поля» рішуче проти подальшої мобілізації, навіть якщо до цього закликає Путін. У жовтні вперше за час війни більшість респондентів висловили підтримку мирним переговорам замість продовження бойових дій. 74% опитаних кажуть, що були б раді, якби Путін негайно підписав мирну угоду.
Можливо, не дивно, що чим молодші люди, і чим більше вони отримують новин із соціальних мереж, а не з державного телебачення, тим скептичніше вони ставляться до війни. Проте ще вражає те, що чим багатшими і освіченішими є люди, тим більше вони підтримують війну. Існує великий клас бюрократів та бізнесменів, які досягли свого статусу і будуть підтримувати режим, щоб захистити його.
Частково таких людей тримає страх. У перші місяці війни низка загадкових смертей бізнесменів і менеджерів державних фірм допомогла встановити лояльність. Голова правління Лукойла, найбільшої приватної нафтової компанії Росії, випав на смерть з вікна лікарні в Москві за кілька місяців після того, як рада директорів опублікувала заяву, яка закликає до припинення вогню.
Але державні службовці та бізнесмени плавно перейшли від радянської бюрократії. «Ними рухає не ідеологія, а лояльність до своєї корпорації, чи це центральний банк, чи міністерство фінансів», — каже Михайло Комін, який опитує російських технократів. Вони розглядають утримання державного корабля на плаву як професійне завдання.
Хорошим прикладом є Максут Шадаєв, 44-річний міністр цифрової трансформації РФ. У 1990-х роках він працював у приватних IT-компаніях, перш ніж приєднатися до уряду, щоб допомогти створити зручний веб-портал і мобільний додаток, який дозволить громадянам отримати доступ до таких державних послуг, як запис на прийом до лікаря та запис дітей у школу. Наразі він використовує ті ж навички для створення системи, яка отримала назву «цифровий ГУЛАГ» — загального реєстру, який допомагає відстежувати чоловіків, яких мають мобілізувати.
Так само російський бізнес стабілізував економіку не через прихильність до держави, а тому, що він чудово справляється з великими і несподіваними змінами. Андрій Яковлєв із Гарвардського університету, який проводив опитування російських підприємців, каже, що, переживши кілька фінансових криз і ведучи постійну боротьбу з хижацькими бюрократами, вони приділяють особливу увагу підготовці до гіршого. Тим часом зникнення західного імпорту та закриття західних фірм відкрили нові ніші для російських компаній. У той самий час контроль над капіталом, запроваджений центральним банком, не залишив їм іншого вибору, як інвестувати у РФ. Уряд запропонував кредити і навіть наказав бюрократам не переслідувати їх.
Допомагає і те, що економіку РФ підтримує величезну кількість нафтодоларів. У перший рік війни РФ заробила $590 мільярдів експортних доходів — більшість від нафти та газу. За розрахунками експертів, це на 160 мільярдів доларів більше, ніж до війни. На другому році доходи будуть приблизно ще на $60 мільярдів вищими. Війна обходиться як мінімум у $100 мільярдів на рік, тому додаткові доходи від нафти покривають більшу частину витрат на неї.
Бюджет уряду збільшився на 26% минулого року та зросте ще на 16% наступного року. Витрати на оборону наступного року майже подвоїться, склавши 6% ВВП — це найвищий показник із часів розпаду СРСР. Нині на його частку припадає третина всіх державних видатків. Тим часом витрати на охорону здоров’я та освіту падають.
Такі щедрі витрати не будуть постійними безкінечно. Центральний банк РФ щосили намагається стримати зростання інфляції, яка у третьому кварталі цього року досягла 12% у річному обчисленні. Він підняв відсоткові ставки до 15%. Тим часом влада змушує експортерів конвертувати свої доходи в рублі, щоб запобігти подальшій девальвації, яка посилить інфляцію. Близько 43% росіян очікують, що їхня економічна ситуація погіршиться в найближчі рік-два, і лише 21% очікують, що вона покращиться.
Однак на даний момент це золоте дно, особливо у певних сферах економіки та певних сегментах російського суспільства. «На відміну від нафти, зброя стимулює промислове зростання», — стверджують Олександра Прокопенко та Павло Лузін із Російського Євразійського центру Карнегі, аналітичного центру. Будівництво, споживання та послуги зростають у регіонах, близьких до зони бойових дій або там, де заводи з виробництва боєприпасів. На Далекому Сході вливають інвестиції в інфраструктуру для розширення торгівлі з Азією, оскільки зв’язки з Європою погіршилися.
Москва та Санкт-Петербург не отримали особливої вигоди від нового порядку, але депресивні промислові регіони – серце Путіна – живуть краще, ніж багато років до війни. В Іжевську, бідному місті неподалік Уральських гір, де виробляють зброю, ракети та обладнання для радіоелектронної боротьби, середня зарплата з початку війни зросла на 25%. Нещодавно відкрилися органічний супермаркет «СмакВілл» та ресторан паназіатської кухні «Роял Роллс». У Ростові-на-Дону, штабі військового округу, що охоплює фронт, обороти підприємств комунального харчування зросли на 77%. «Туди приїхало багато чоловіків із добрим апетитом», — каже Зубаревич.
Великі та бідні внутрішні райони РФ також отримали вигоду від грошей, які влада витрачає на те, щоб залучити більше новобранців до армії. Добровольцям платять близько 195 000 рублів на місяць, що вчетверо перевищує нещодавно підвищену середню зарплату в Іжевську, а також одноразову премію при зарахуванні до армії у розмірі 195 000 рублів. Щедрі виплати одержують і сім’ї загиблих у боях. За оцінками Владислава Іноземцева, російського економіста з Польського інституту підвищення кваліфікації у Варшаві, сім’я солдата, який загинув після п’ятимісячної служби, отримає близько 15 мільйонів рублів, включаючи зарплату та компенсації. Середньостатистичному російському чоловікові знадобилося б 30 років, щоб заробити стільки ж. Очікувана тривалість життя росіянина становить лише 65 років. Режим Путіна намагається перетворити вбивство на економічно раціональний вибір, стверджує Іноземцев.
Проте у РФ, схоже, є проблема з кадрами. Примусова мобілізація, оголошена рік тому – перша після Другої світової війни – викликала паніку та гнів. Було підпалено призовні комісії, і сотні тисяч молодих людей втекли з країни або ховаютья у РФ. Ті, кого тоді призвали, залишаються на фронті, незважаючи на обіцянки, що прослужать лише шести місяців. Це породило рух протесту, очолюваний їхніми дружинами та матерями, під назвою «Війна За*бала» («Охренілі війною»). «Ми народжуємо не для того, щоб наших дітей убивали», — бідкається схвильована мати у відео, яке поширилося у соціальних мережах.
Поліція активно розшукує не лише ухилістів, а й мігрантів із Середньої Азії, яких штовхають на військову службу. Нещодавно вони зробили обшук на складах найбільшого російського інтернет-магазину Wildberry, внаслідок чого його обслуговування було зупинено. Непоодинокі рейди і в студентських гуртожитках.
Тим часом Дума, російський парламент, готується до нових раундів мобілізації. Максимальний вік призову тепер із 27 до 30 років. До закону внесли зміни, які вимагають від роботодавців складати своїх співробітників на військову службу. Як пояснив голова думського комітету з оборони Андрій Картополов, «цей закон писався для великої війни, для загальної мобілізації. І у повітрі вже відчувається запах цієї великої війни».
Але нестача робочої сили – не єдина проблема армії. Олександр Гольц, автор книги «Військова реформа та мілітаризм у Росії», стверджує, що їй також не вистачає молодших офіцерів, навчальних можливостей та обладнання. Вищі військові витрати, ймовірно, вкрай неефективні. Російська збройова промисловість відома корумпованістю: за оцінками деяких відкати подвоюють вартість закупівель. Їй також не вистачає кваліфікованої робочої сили. Юрій Борисов, віце-прем’єр, каже, що країні потрібно ще 400 тисяч інженерів, IT-спеціалістів та менеджерів.
Ходять розмови про посилення державного контролю за економікою, щоб сприяти військовим зусиллям. Денис Мантуров, віце-прем’єр, який займається військовими закупівлями, заявив, що, можливо, доведеться знову ввести державне планування в оборонну промисловість. “Йдеться про економічну безпеку в умовах війни… Давайте підемо шляхом націоналізації основних секторів нашої економіки”, – заявив нещодавно Олександр Бастрикін, голова антикорупційного агентства та однокурсник Путіна. У 2023 році було націоналізовано 18 великих компаній, багато з яких було спрямовано на повернення награбованого майна державі.
Державні фірми грають дедалі більшу і різноманітну роль життя РФ. Наприклад, Газпром, російська державна газова монополія, має кілька ЗМІ. Він також укомплектував та профінансував кілька військових бригад. «Роснефть», державний нафтовий гігант, будує кораблі і займається дослідницьким проектом євразійських варіантів людського геному.
Бюрократи, які контролюють ці імперії, що розрослися, часто самі по собі є бізнесменами з інтересами, що перетинаються. Мантуров, наприклад, входить до ради директорів “Ростеху”, державного оборонного конгломерату. Головою Ростеха є Сергій Чемезов, колишній агент КДБ, який служив разом із Путіним у Східній Німеччині. Сім’ї Чемевоза та Мантурова спільно володіють портами, готелями, елітною нерухомістю та виноградниками, а також іншими інвестиціями.
Дедалі більш поширеною стає ситуація, коли діти друзів та соратників Путіна займають помітні ролі в промисловості та уряді. Дмитро Патрушев, міністр сільського господарства є сином Миколи Патрушева, секретаря Ради національної безпеки. Катерина Тихонова, рідна дочка Путіна, очолює комітет групи бізнес-лобі з імпортозаміщення. ВКонтакте, найбільша російська соціальна мережа, частково належить різним державним компаніям.
Рішення РФ заборонити Facebook та Instagram на початку війни збільшило кількість користувачів «ВКонтакті» на 4 мільйони всього за кілька тижнів. Зараз рівень проникнення цієї мережі становить 75%, передбачається, що вона перебуває під пильним наглядом служб безпеки та відіграє важливу роль у поширенні провоєнних повідомлень. “Це мрія Путіна і ідеальна модель: все в одному місці, під керуванням дітей під наглядом КДБ”, – говорить Кирило Рогов, засновник Re:Росія.
Щоб виправдати реконструкцію російської економіки та пояснити відсутність військових успіхів, Путін переосмислює війну не з Україною, а із Заходом, у якій Україна є просто «тараном», який використовується для побиття Росії. Нові підручники історії пояснюють учням, що Росія завжди була і завжди буде у стані війни із Заходом. Цей наратив дозволяє Путіну зображати повсякденну діяльність як тріумф. «Дозволити російським компаніям успішно вийти на ринок — це перемога… Будівництво сучасних заводів та кілометрів нових доріг — це перемога… Наукові відкриття та нові технології — це також перемоги», — хвалився він у промові з нагоди річниці вторгнення.
Подібні розмови натякають на протиріччя, що лежить в основі підходу Путіна до війни. Він хоче мобілізувати все більше сил і грошей для боротьби і в той же час досягти мовчазної згоди росіян, якнайменше порушуючи їхнє життя. У міру перерозподілу влади та ресурсів усередині РФ ця суперечність ставатиме ще більш гострою. Найхиткіший момент у його режимі настав у червні, коли розбіжності між армією та Вагнером, групою найманців, яку очолює Євген Пригожин, близький друг Путіна, переросли у відвертий заколот. Хоча Пригожин швидко відступив і пізніше загинув у зручній авіакатастрофі, це стало нагадуванням про те, що нелегко збалансувати конкуруючі інтереси всередині російської еліти. У міру того, як економічні потрясіння посилюються, а ресурси стають дедалі мізернішими, ці конфлікти тільки наростатимуть.
