За інформацією: Суспільне Харків.
Евакуйована родина на хуторі під Богодуховом. Харківщина, березень 2022 рік. Фото: Наталія Ал Ваз
Двоспальне ліжко з м'якою ковдрою, меблі в стилі кантрі та сучасна ванна кімната. Такий вигляд має будинок на хуторі під Богодуховом, в якому живе евакуйована родина з Циркунів. Коли Наталя Ал Ваз з чоловіком та донькою заїжджала туди у березні 2022 року, у хаті не було нічого.
Чоловік змайстрував ліжко з двох дверей, меблі родина знайшла в закинутих на хуторі хатах, а воду в будинок провели самотужки. Сім'я, яка тікала від російських окупантів, протягом року перетворювала занедбану мазанку на затишний будинок. Як їй це вдалося — Суспільне Харків запитало у Наталі Ал Ваз.
Окупація Циркунів: перші дні
Ми жили у Циркунах менш, ніж рік. Зробили косметичний ремонт у будинку, навесні планували переробляти його масштабніше. 24 лютого ми прокинулися від вибухів.
Дуже гучно, літаки навколо нас. Від ранку не було ні світла, ні води, ні зв’язку, ні інтернету. Магазини перестали працювати. Так ми жили майже тиждень. 1 березня ми змогли виїхати.
Евакуація родини
У той день чоловік побачив, що наче наші змістили російських військових у сторону Тишків. Сказав, що будемо пробувати виїжджати. Ми запакувалися у машину десь за годину. Ми взяли речі, інструменти, бинти…
Читайте також: Через чотири країни з окупованого села за 10 кілометрів від Харкова: історія жителя Циркунів
Нам казали, що ми не зможемо виїхати, бо нікого не випускають з села, але у нас не було варіантів. Нам пощастило, що ми змогли виїхати на Харків, бо там не було блокпосту. Мені потім розповідали, як 2 березня ще одна машина намагалася виїхати — на тому ж блокпості їхню машину розстріляли. Тобто через день після того, як ми виїхали, там поставили російський блокпост.
Ми одразу поїхали до друзів на хутір під Богодуховом. Нас заселили у літню кухню, там була кімната у 15 кв.м. Потім нам запропонували подивитися закинуті хати в хуторі. Нам пощастило знайти цілу хатинку За словами Наталі, власники хати не виходили на зв'язок останні 5 років, тому будинок на хуторі вважали покинутимз піччю.
Евакуйована родина на хуторі під Богодуховом. Харківщина, березень 2022 рік. Фото: Наталія Ал Ваз
На хуторі нічого немає — магазинів немає навіть у сусідньому селі. Треба їхати 7 км до магазину, а до міста десь 20 км. Але після окупації це було перевагою. У Циркунах у нас було все і що?.. Для мене було спокійніше на хуторі, де нічого немає, адже туди точно не прийдуть [російські окупанти].
Нове життя на хуторі
Ми знайшли в іншій закинутій хаті двері, зробили з них ліжко. Перші дні матраца не було, клали на нерівні двері якісь речі, знайдений мотлох. Було дуже незручно, але у нас вже було ліжко! Коли ми ще жили в Циркунах, я казала чоловікові, що хочу спальну у стилі кантрі. Щоб там затерті меблі були, під старовину. І ось ми гуляємо на хуторі, бачимо покинуту хату. І там в сараї декілька дверей — кажу, заберімо, прикрутимо і буде так, як я хотіла. І якось воно так і складалося.
Родина змайструвала ліжко з кількох дверей. Харківщина, березень 2022 рік. Фото: Наталія Ал Ваз
Ми тільки заїхали, до нас вже бігли місцеві жителі, питали, чи нам щось треба, чим допомогти. Ми ще не познайомилися, а нам вже сусідка несе варення, томати. Приносили ще якусь консервацію. Води не було, ми ходили до сусідки, брали воду. Усі люди допомагали.
Ми завели кіз. Досвіду з ними у мене не було. Але якщо взяти наш досвід життя в окупації, то кози — то було досить логічно. Ми були без світла, без магазинів, без їжі. Тоді ти починаєш думати, як організувати життя так, щоб не бути залежним, якщо щось трапиться. Ми вирішили, що кози — то якась їжа: молоко, творог, сири.
Прив’язали козу за нашийник, кожну задню ногу з іншого боку, щоби не скакала. Вийшло майже як у «50 відтінків сірого». Чоловік тримав козу за голову, брат світив ліхтариком. Коза залишилася задоволена, молока вийшло приблизно пів склянки Instagram «khutoraesthetic»
Доглядати за козами — це складно. Я захоплююся людьми, які все життя тримають худобу. Сама б я не впоралася, а чоловікові подобається.
На хуторі родина завела кіз. Харківщина, 2022 рік. Фото: khutoraesthetic
Одруження під час війни
Ми приїхали на хутір, живемо, бачимо тенденцію — війна не закінчується, усі друзі, рідні роз'їхалися. Ми планували одружитися навесні 2022 року. Подумали, то чого ми будемо чекати? Ми розписалися, а відсвяткуємо після війни.
Замість весільного макіяжу я купила найдешевший тональний крем та туш. Замість зачіски мені вдалося помити голову навіть із маскою для волосся. Замість фотографа та професійної фотосесії моя дочка з телефоном Instagram «khutoraesthetic»
Емоції були незвичні. Я точно не планувала, що у мене буде обшкрябаний манікюр та напівбрудний спортивний костюм. Просто сюрреалізм. Якась радість, яку ти не очікував. Але ти її приймаєш, як правила якоїсь гри. Мовляв, спробуємо так. А що буде далі?
Весілля Наталі та Євгена. Харківщина, квітень 2022 рік. Фото: Наталія Ал Ваз
Мотивація та натхнення
Коли ми приїхали на хутір, ми не сумували, бо для мене був шок, що ми змогли виїхати з окупованого села. Ми приїхали, відбулася якась переоцінка цінностей життя. Думала, якщо ти ще існуєш, то на тебе є великі плани.
Я почала помічати все, на що раніше не звертала уваги. Того року, мабуть, я усі квіточки роздивилася, кожен листочок. Я думала: "Ух ти, круто, я помічаю, що навколо мене!" Зазвичай ти бігаєш-бігаєш — о, весна, о, вже літо. На контрасті з окупацією ти починаєш цінувати те, що маєш. Навіть якісь маленькі деталі.
Колись я мріяла побувати в Дубаї, поплавати з аквалангом у Червоному морі і залишити записку в Стіні Плачу, і це все в мене було, а зараз єдина подорож про яку я мрію — це поїздка в повністю розбомблене селище до себе додому Instagram «khutoraesthetic»
Я магістр культурології. Я працювала артменеджеркою, робила бодіарт, декорації. Щось красиве я створюю все життя — від малюнків до костюмів. У мене є навички — нехай не ремонту, але теж створювання чогось гарного, естетичного. Я щось пробую, воно не виходить, я пробую знову.
Евакуйована родина на хуторі під Богодуховом. Харківщина, березень 2022 рік. Фото: Наталія Ал Ваз
Мені здається, якщо щось у житті трапляється, воно трапляється для мене у якнайкращий спосіб. У критичних ситуаціях я зростаю як особистість. Якщо це трапляється зі мною, це мені треба. І якщо щось мене не влаштовує, я можу це покращити. Я беру і покращую.
Маленькими кроками, не зважаючи ні на що, з закинутої хати на Харківщині робимо будиночок мрії Instagram «khutoraesthetic»
Бувають і моменти, коли опускаються руки. Коли я гарно зробила ремонт на кухні, ми повісили абажур, усе круто — а у нас восени, у сезон дощів, через дірку на даху залило стелю і її шматок впав. Я тільки завершила ремонт, тільки зняла відео, як все класно.
Після того, як впав шматок стелі, я пішла, накричала на чоловіка, лягла на килим, покричала, а потім заспокоїлася. Подумала, що треба зробити кухню ще краще, ніж я зробила першого разу. Така ситуація — значить, воно було мені потрібно.
Відреставрована родиною шафа. Харківщина, березень 2022 рік. Фото: Наталія Ал Ваз
Моїй доньці буде шість років. Коли ми були ще в Циркунах, я не могла ридати, плакати. Ми вчили молитви. Я вигадала, що з нами все добре, що навколо нас таке велике серденько, яке нас оберігає. Що не треба хвилюватися — неважливо, що навколо, з нами все буде окей. Донька навіть зараз згадує, каже: "Мамо, а пам'ятаєш, у нас в Циркунах було серденько!"
Повернення додому
Ми їздили у Циркуни у вересні. Було влучання у нашу літню кухню, і від цього навколо будинку все зазнало пошкоджень. Інші влучання пошкодили й двір далі, але ми туди не ходили, бо це було небезпечно через міни.
У самому будинку в одній кімнаті впала стеля, там калюжі, гриби зі стелі ростуть. Частково вибило вікна, пробило стіни, холодильник, але якщо порівнювати з сусідніми будинками Циркунах, то у нас ще нормальна ситуація.
Дивіться також: Жителі села Циркуни оговтуються після російської окупації
Важко планувати щось на майбутнє. Тому ми зараз сфокусувалися, що робимо ремонт у будинку на хуторі. Я приїхала у місто і почула сирена, це нервує… Поки нам усе таки спокійніші на хуторі.
Що відомо
- 7 травня Генштаб повідомив про те, що українські військові повернули контроль над селом Циркуни під Харковом, яке російські військові окупували на початку повномасштабного вторгнення.
