За інформацією: Суспільне Харків.
Донька полеглої Людмили Балабухи Анжеліка разом з мамою. З особистого архіву Анжеліки Балабухи
Жителька Харківщини Людмила Балабуха втекла з окупації у перші дні вторгнення та долучилася до лав 92 окремої штурмової бригади імені кошового отамана Івана Сірка. Військовослужбовиця загинула 10 травня під час виконання бойового завдання від удару авіабомби. Їй було 46 років.
Що згадує про Людмилу її дочка Анжеліка — спогади для Суспільне Харків.
Втекла з окупації й доєдналася до ЗСУ: історії уродженки Казахстану, яка 30 років прожила в Україні
Людмила Балабуха народилася у Казахстані, розповідає її дочка Анжеліка. У 16 років переїхала до України, де прожила 30 років. Вийшла заміж та оселилася із родиною у селищі Зідьки Зміївської громади на Харківщині. Після розлучення Людмила знайшла роботу продавчинею у Малій Рогані — там для неї й почалася повномасштабна війна.
Російські військові вдерлися у село Мала Рогань 25 лютого 2022 року. Анжеліка розповідає, мати не захотіла залишатися в окупації, тому вирішила тікати. Дорогою зустріла бійців 92 окремої штурмової бригади, які згодом стали її побратимами.
"Вона дійшла з Малої Рогані до першого кілометру. Каже, що від вибухів хвиля була така, що її аж зносило з дороги. Зустріла хлопців з 92-ї бригади. Попросилася з ними. Пішла, як доброволець", — розповідає Анжеліка, яка на той час жила у Змієві.
Донька полеглої Людмили Балабухи Анжеліка показує фото разом з мамою, червень 2024 року, Харків. Суспільне Харків/Лариса Говина
Про те, що Людмила долучилася до лав Збройних Сил України, Анжеліка дізналася у березні.
"Вона мені не казала, тому що у мене дитині якраз 10 місяців було — я годувала груддю, і вона боялася, що я почну хвилюватися. Мені казала, що допомагає з волонтерами. Сестри з Казахстану кажуть, що вона з солдатами. Я починаю їй писати, й вона пише: "Так, я служу". Потім ми зустрілися вже після дня народження доньки моєї — за три місяці після початку вторгнення", — згадує донька.
Людмила Балабуха була помічницею мінометника, згодом пройшла курси парамедиків і рятувала життя побратимів «на нулі». Фото надала Анжеліка Балабуха
Людмила Балабуха була помічницею мінометника, згодом пройшла курси парамедиків і рятувала життя побратимів "на нулі", говорить Анжеліка. Майже всю службу провела у найгарячіших точках фронту, брала участь у звільненні Харківщини.
"Коли почалося звільнення Харківської області, то була в Ізюмі, Балаклії. У мене були одні емоції — це хвилювання. Хвилювалася за неї. Вона завжди казала, що все буде добре. Казала нам з донькою: "Бережіть себе". Говорила, що у неї є незакінчена місія, що треба допомогти", — говорить Анжеліка.
Людмила Балабуха була помічницею мінометника, згодом пройшла курси парамедиків і рятувала життя побратимів «на нулі». Фото надала Анжеліка Балабуха
Під час повномасштабного вторгнення уродженка Казахстану перейшла на українську мову, каже донька.
"Вона не знала українську мову взагалі. Вона вивчила. Був переломний момент, коли ми переписувалися, і вона почала писати українською мені — з того часу у нас спілкування тільки українською", — розповідає Анжеліка.
Донька дізналася про загибель Людмили Балабухи на День матері
Про загибель Людмили вона дізналася 12 травня — на День матері. Зв’язку із нею не було третій день.
"Дзвоню — вона не бере трубку, пишу — не відповідає. А гудки йдуть, і я дзвоню, дзвоню… Мені подзвонив мамин знайомий-військовий і теж каже, що не може додзвонитися. Потім ще набрав і сказав: "Не хочу лякати. Чекайте дзвінка". Я зрозуміла тоді, що це все. Вона народилася 10 числа у жовтні й загинула 10 числа у травні", — каже Анжеліка.
Донька полеглої Людмили Балабухи Анжеліка, червень 2024 року, Харків. Суспільне Харків/Лариса Говина
"12 травня мені подзвонила мамина подруга й сказала, що їй написав знайомий-військовий про те, що мама загинула. КАБ прилетів і її завалило плитою. Наступного дня мені повідомили офіційно", — говорить донька Людмили.
Поховали Людмилу Балабуху у Зідьках. Анжеліка досі не може оговтатися після її смерті.
"Я думала що найважчим буде похорон. Але важче прийняти це, зрозуміти. Можливо, з часом буде легше. Зараз — ні. Не вистачає поспілкуватися, побачити її. Вона завжди всіма опікувалася. Завжди питала у мене, що приготувати, що приготувати онуці, що купити. Дуже не вистачає її. Я весь час кажу собі: "Мені треба триматися", — каже Анжеліка.
Ми поховали маму поряд із бабусею — її матір’ю. Коли ми ховали мою бабусю, робили огородження на декілька місць. Вона сама казала: "Якщо помру, поховайте поряд із моєю мамою". Ми обговорювали, що вона у війську. Вона мене готувала, що все може бути, але ти все одно не можеш бути морально до цього готовим — втратити мати.
У її пам’яті мати залишилася доброю та усміхненою.
"Вона завжди любила доглядати за собою. Де б вона не була — на "нулі" або вдома, у гостях — завжди була доглянутою. Дуже любила парфуми — завжди від неї приємно пахло. Була завжди нафарбована. Дуже любила косметику. За першої можливості, коли приїжджала до Харкова, ходила на б’юті-процедури: нарощувала вії, робила манікюр", — згадує Анжеліка.
Людмила Балабуха разом з онукою. З особистого архіву Анжеліки Балабухи
Своїй доньці про загибель бабусі вона не говорила, але дитина постійно запитує про неї, вдома висять її портрети.
"Моїй доньці три роки. Востаннє дочка бачила її по відеозв’язку. А до цього мама лежала у госпіталі, лікувалася. Коли її відпускали, у неї на руці був катетер. Мала питала, що це, а мама казала: "Це я в лікарні лежала". Зараз дочка, коли чує машину "швидкої" та сирени, вона говорить: "Мамо, це баба". Для неї бабуся — в лікарні", — розповідає дочка Людмили.
Людмила Балабуха разом з онукою. З особистого архіву Анжеліки Балабухи
Сама Анжеліка нині проживає у Харкові, Людмила теж винаймала квартиру у місті, відколи почала служити: "Я там досі живу. Коли заходжу туди, там є її запах, ніби вона досі там".
Людмила Балабуха разом з онукою. З особистого архіву Анжеліки Балабухи
Нині Анжеліка думає, як увічнити пам’ять матері на Харківщині.
За рік ми будемо ставити пам’ятник на цвинтарі. Я б хотіла на бігборді розмістити її портрет, як це зараз роблять. Поки не знаю, до кого звернутися. Хотіла б розмістити у Харкові або дорогою на Зміїв. Тоді багато людей дізнаються, що мама була, що вона допомагала країні, військовим, рятувала життя.Читати ще
Читати ще Виїхала до Харкова після 9 років життя в окупації й бореться за український паспорт: історія переселенки з Донецька
