За інформацією: Суспільне Харків.
Олександр Марков на огляді пацієнта в кабінеті УЗД-діагностики у медичному центрі в Харкові. Фото надав Олександр Марков
Нейрохірург Олександр Марков з Харкова понад 20 років працює в медицині. З 2015 року допомагав пораненим, працював у зоні АТО, після чого пробував себе у приватні медицині. На початку повномасштабного вторгнення лікар долучився до роботи добровольчого шпиталю, надавав допомогу військовим і цивільним на Київщині та Донбасі. Після повернення до Харкова відкрив власний медичний центр, у якому допомагає військовим відновитися після поранень.
Його історію читайте у матеріалі Суспільне Харків.
«Ми його виловили на межі смерті»
Народився Олександр Марков у Харкові в родині лікаря. Після закінчення Харківського медичного інститутуНині — Харківський національний медичний університет пішов працювати нейрохірургом у лікарню «швидкої» допомоги.
Олександр Марков. Фото надав Олександр Марков
«Я прийшов у медицину, бо у мене батько — лікар-педіатр, тому я взагалі не розглядав інших варіантів. За базовою освітою я теж педіатр, але потім у мене була інтернатура, і я пішов у хірургічний профіль. Спочатку розподілили до судинного центру — там не склалося, і я перейшов у нейрохірургію. Більшу частину життя працював нейрохірургом у лікарні «швидкої» допомоги в Харкові», — говорить Марков.
Олександр Марков під час операції, Бахмут, травень 2022 року. Фото надав Олександр Марков
З 2014 року Олександр Марков лікував постраждалих активістів і висвітлював події, що відбувалися у Харкові, у своїх соцмережах.
«13 квітня 2014 року була демонстрація наших українських активістів у Харкові. Їх там дуже сильно побили. І там був хлопець, якого жінка добивала на сходах входу в метро — Володимир Силевич. Жінка його ногами добивала, він скривавлений сидів. Я якраз чергував у той день, коли його привезли. Він був у тяжкому стані — голову проломили каменем. Я його прооперував. Ми зараз спілкуємося з ним — живий, здоровий, все з ним добре. Але там була важка ситуація», — згадує Марков.
Олександр Марков у складі Першого добровольчого мобільного шпиталю імені Миколи Пирогова, Лебедівка на Київщині, березень 2022 року. Фото надав Олександр Марков
Вже коли окупували Крим, коли почалися у Слов’янську «пригоди», тоді були страшні вуличні бійки й масові надходження у лікарню побитих людей. Тоді було дуже небезпечно у Харкові. Безліч було людей, яких з Бєлгорода завозили автобусами. Могли голову проломити просто за те, що ти кажеш свою громадянську позицію.
Олександр Марков з лікарями Першого добровольчого мобільного шпиталю імені Миколи Пирогова, Лебедівка на Київщині, березень 2022 року. Фото надав Олександр Марков
У 2015 році Олександр Марков на два місяці доєднався до Першого добровольчого мобільного шпиталю імені Миколи Пирогова, щоб допомагати військовим та цивільним на лінії фронту в Дебальцевому, Попасній, Бахмуті.
«Якраз я застав з Дебальцевого відхід, коли були величезні надходження поранених. З тим, що зараз, звісно, не порівняти. Ми в Попасну виїжджали на чергування, бо там взагалі лікарів не було. В Попасній тоді розбили їхню центральну районну лікарню, і працювала тільки залізнична лікарня, яка була фактично на межі лінії розмежування. Там далі вже було Первомайське через дорогу — а там вже був ворог», — розповідає Марков.
Про відкриття першого медичного центру
Після роботи в мобільному шпиталі, лікар повернувся до своєї практики у Харкові та майже відразу ж разом з колегами створив приватний медичний центр.
«У мене такий час був, коли не зрозуміло, куди рухатись далі. У мене був глухий кут у кар’єрі, бо я захистив дисертацію, але не міг отримати посаду, відповідну моєму досвіду та компетенції. У нашій державній медицині це взагалі проблема. До мене надійшла пропозиція взяти участь у відкритті медичного центру», — розповідає Олександр Марков.
Лікар проводить огляд у приміщенні школи на початку повномасштабного вторгнення. Фото надав Олександр Марков
Ми втрьох — хірурги, травматологи — зробили такий медичний центр з реабілітаційним напрямком. Я навіть пішов з лікарні «швидкої» допомоги у 2019 році, бо цей центр вже нормально працював. У мене там була повна зайнятість як керівника.
Після конфлікту з власником медичного центру у кінці 2019 року Олександр Марков перейшов у інший медичний заклад, створив там реабілітаційне відділення, яке, за його словами, швидко розпочало діяльність. Власники придбали обладнання і працювали до перших днів повномасштабного вторгнення.
Олександр Марков лікує військового на початку повномасштабного вторгнення. Фото надав Олександр Марков
«Там у лісі кого тільки не було — і ТрО, і кадрові військові, і Нацгвардія, і добровольчі батальйони»
Перші дні повномасштабного вторгнення Олександр Марков зустрів у Харкові. Коли лікар вивіз родину до кордону, і його рідні виїхали з України, він зустрівся у Львові з друзями, з якими у 2015 році їздив на Донбас.
«У перші дні мені телефонував Гена Друзенко — керівник Першого добровольчого мобільного шпиталю імені Миколи Пирогова. Вони у Києві організували евакуацію, медичну допомогу. Я з друзями зв’язався, кажу: «Гена, ми, мабуть, їдемо до тебе». Він зрадів. Ми приїхали, в Києві почали формувати логістику добровольчої мобільної медичної служби», — згадує лікар.
Олександр Марков біля авто Першого добровольчого мобільного шпиталю імені Миколи Пирогова, Київ, березень 2022 року. Фото надав Олександр Марков
Там у нас були дві локації — одна на Вишгородському напрямку, а друга — на Ірпінському. Ми надавали допомогу. Там у лісі кого тільки не було: і ТрО, і військові кадрові, і Нацгвардія, і добровольчі батальйони. Весь цей мікс ми лікували, надавали допомогу.
Обирайте Суспільне як джерело новин в Google Обирайте Суспільне як джерело новин в Google
Олександр Марков на фронті в перші місяці повномасштабного вторгнення. Фото надав Олександр Марков
«Є така Лебедівка на Київському морі. Коли ми туди приїхали, там було два медики. Один з медичною освітою, фельдшер, і жінка Наталія, яка взагалі не медик, але пішла працювати медиком. Вони там не справлялись, бо там жах був — біля води, березень», — розповідає Олександр Марков.
Ми приїхали туди — а там 20 людей лежать з тяжкою пневмонією. Трьох ми відправили у стаціонар, бо там вже було небезпечно їх залишати. У нас був дуже гарний терапевт Максим Краснов, ми працювали фактично вдвох. Я лікував больовий синдром, він лікував запальну патологію. Всі були з жахливими больовими синдромами, уретеритами, нефритами — ми вилікували усіх, за два тижні підняли на ноги.
Олександр Марков лікує військового на початку повномасштабного вторгнення. Фото надав Олександр Марков
«Війна змінилась дуже сильно»
Після того, як Київську область звільнили від окупантів, Олександр Марков разом з мобільним шпиталем приїхав на Донбас. Працювати там, за словами лікаря, вони почали з середини квітня 2022 року на двох локаціях: у Бахмуті та в Слов’янську.
«Мені запропонували умовну посаду головного лікаря. Коли я був у 2015 році, Бахмут був глибоким тилом. Тоді не було артилерійських обстрілів міст, не кидали бомби на міста, і ракети не прилітали. Я пам’ятаю, що був випадок, коли зі «Смерча» чи «Урагана» ракета прилетіла у Бахмут, у асфальт віткнулася, але це був одиничний випадок, і все. А коврових бомбардувань не було. Це взагалі зовсім інше», — згадує Марков.
Олександр Марков у Бахмуті у травні 2022 року. Фото надав Олександр Марков
Я це відчув ще у Харкові в перші дні війни, коли прилітали «Іскандери», і бомби скидали, поки не позбивали ці літаки. Так і в Чернігові було, і в Сумах. Те, що було на Донбасі у 2022 році, від Харкова не відрізнялося. У Києві було тихіше, навіть у березні 2022 року. Щось прилітало, але не так часто.
Вхід в імпровізований медичний пункт Олександра Маркова під час його роботи на фронті у складі Першого добровольчого мобільного шпиталю, 2022 рік. Фото надав Олександр Марков
Взагалі війна змінилась дуже сильно. Обстріли були регулярні. В першій половині травня центральний шпиталь переїхав у Лисичанськ. Під кінець травня у Бахмуті вже було дуже-дуже дискомфортно, а у першій половині травня ще був «курорт». Ми й у Сіверодонецьку були, там обстріли були постійні. Ми туди заїжджали на евакуацію, нам щастило. Це диво — я там кілька разів був і жодного разу не застав обстріл. Це просто фарт, бо там страшне було.
Олександр Марков під час роботи у Першому добровольчому мобільному шпиталі імені Миколи Пирогова на початку повномасштабного вторгнення. Фото надав Олександр Марков
«Будь-яка реабілітація передбачає комплексність»
Коли у червні 2023 року Олександр Марков повернувся у Харків, він вирішив створити власний медичний центр. Для цього подав заявку на участь у програмі BLOOM від міжнародної організації «Mercy Corps».
Олександр Марков. Фото надав Олександр Марков
«Я отримав гроші на обладнання. Починав я сам, у мене нічого не було. Тільки стілець і стіл, і все. Зараз у мене дуже гарний УЗД-апарат, є апарат електроміографії, щоб дивиться електричну активність м’язів. До повномасштабної війни у мене працювали дві-три людини, перед війною одна людина залишилась, і та звільнилась у 2022 році. Я був взагалі один, потім найняв адміністратора та реабілітолога. Зараз у мене вісім працівників: є клінічний психолог, лікар УЗД, невролог, масажист, два реабілітологи», — розповідає нейрохірург.
Лікування у медичному центрі Олександра Маркова, Харків. Фото надав Олександр Марков
Ми можемо надаватикомплексну реабілітацію. На жаль, приміщення не дозволяє нам стаціонарну реабілітацію робити. Певні обмеження інклюзивності у нас є. Стаціонар передбачає більшу площу, думаю, що рано чи пізно це доведеться зробити, бо запит є постійний. Є люди, яким дуже складно через руховий дефіцит: їх дуже складно привозити та відвозити кожен день, а вони потребують інтенсивного реабілітаційного лікування.
Лікарка УЗД у медичному центрі Олександра Маркова, Харків. Фото надав Олександр Марков
Сам же Олександр Марков, окрім нейрохірургії, за його словами, спеціалізується на фізичній та руховій терапії, рефлексотерапіїМетод лікування та профілактики, заснований на стимуляції біологічно активних точок на тілі людини, має диплом спеціаліста Redcord — рухової терапії на підвісній системі. Лікар каже, що навчався в українських та у закордонних викладачів онлайн.
«Реабілітація — це така терапія, яка передбачає відновлення функцій. Це дуже широке розуміння, та зазвичай у людей воно звужується: не працює рука, відновили — вона працює. Але це більш широкий спектр, бо у нас можуть бути різні функціональні порушення не тільки у руховій сфері. У нас можуть бути порушення вегетативного характеру: безсоння, різні неврози, запаморочення, «комок» у горлі, синдром подразненого кишківника — величезний перелік порушень, з якими люди мучаються. Їх не дуже лікують неврологи, бо це специфічні функціональні порушення, які передбачають відповідні інструменти лікування», — розповідає Марков.
Лікування за допомогою підвісної системи у медичному центрі Олександра Маркова, Харків. Фото надав Олександр Марков
Порушення руху лікується рухом, тому повинна бути рухова терапія обов’язково в будь-якому комплексі лікування, де передбачається порушення руху в людини. Таким чином складаються лікувальні протоколи, алгоритми і лікувально-стратегічні схеми, де кожен елемент лікування направлений на певну складову проблеми. Коли ти бачиш, який метод найбільш результативний у цій складовій проблеми, ти його й підбираєш.
Олександр Марков не лише постійно навчається сам, але й навчає інших людей — він є доцентом кафедри загальної хірургії, анестезіології та паліативної медицини медичного факультету Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна.
«Викликів багато. Війна не закінчилася, ми живемо з цим»
Нині основними проблемами в діяльності медичного центру є відсутність фінансування для лікування військових, яке центр здійснює безоплатно, а також потреба в грошах на дослідження, говорить Марков.
«Ми військовим надаємо допомогу безплатно. Але нічого ж безплатного не буває, бо є собівартість процедур, є зарплати працівників, є експлуатаційні витрати і таке інше. Це проблема страшна, бо якщо я працюю з фондами, вони на поранених можуть відкривати збір, а для військових, які хворі, з болевими синдромами, виснажені — усі вмивають руки. А це головна проблема війська, бо люди страшно виснажені. Я шукаю гроші, відкрив збір — і за місяць сім людей на ці гроші зміг полікувати. Але немає системності, немає інституційних грошей», — розповідає Марков.
Чоловік проходить лікування у медичному центрі Олександра Маркова, Харків. Фото надав Олександр Марков
Друга частина — це наукові дослідження. Це теж потребує грошей. У мене завжди є вибір, що зробити. Припустимо, треба зробити дослідження, дослідити м’язову систему, наприклад, зробити міографію, або на ці гроші полікувати військового. Звісно, я обираю полікувати, бо дослідження — це для науки, а полікувати — це для нього.
Обладнання у медичному центрі Олександра Маркова, Харків. Фото надав Олександр Марков
У травні 2026 року у медичному центрі Олександра Маркова лікувалися 40 військовослужбовців одночасно, каже лікар.
«Це дуже багато для маленького медичного центру. Потім просто не вистачило грошей. Були періоди дуже інтенсивних надходжень, коли в місяць приходили 20-25 нових військовослужбовців. Вони ж приходять не тільки проконсультуватися і піти. У кожного ще по 20, по 25, по 30 процедур — це 600 годин роботи. Це дуже великий обсяг. І можна було б ще більше робити, бо є можливості по потужностях. Але для цього потрібне фінансування. Неможливо повністю безоплатно щось робити, ти ж просто помреш», — говорить нейрохірург.
Викликів багато. Війна не закінчилася, ми живемо з цим. У мене є певні протоколи захисту, у мене на всіх вікнах наклеєна бронеплівка, на всіх вікнах стоять мішки з піском. Живемо так, як живемо, — на війні.
Тейпування стопи у медичному центрі Олександра Маркова, Харків. Фото надав Олександр Марков
«Там є потенціал відновлення. За нього треба хапатися»
Для більш ефективної роботи медичного центру Олександр Марков знаходить інноваційне обладнання, яке б допомагало відновлювати здоров’я його пацієнтів.
«Я звернув увагу, що в перші роки війни у людей з пораненнями залучені великі масиви м’яких тканин. Лімпопресотерапія саме для цього, коли страшенні рубці залишаються, або дефекти м’яких тканин, там розвиваються порушення трофіки. Я поставив собі за мету якось отримати цю апаратуру, і мені це вдалося. Спочатку це було для ніг, а потім мені допомогли отримати й для рук», — розповідає нейрохірург.
Був хлопець з пораненням ще з 2016 року. Ми навіть відновили рух у плечі, у передпліччі, але не працювали пальці. І тоді я подумав: чого мені не вистачає для повного щастя? Є такий апарат — роботизована система відновлення функцій кисті. Така рукавичка надягається, яка за тебе все робить, ловить мінімальний рух, намагання руху твоїх пальців, і трохи тобі допомагає. В результаті мені вдалося дістати цей апарат, і я таким чином закрив протокол відновлення кінцівки, і отримав дуже гарний клінічний результат.
Лікування у медичному центрі Олександра Маркова, Харків. Фото надав Олександр Марков
Всі свої дослідження Олександр Марков оформлює в статті, які пізніше будуть опубліковані.
«У мене був хлопець, який дістав кульове поранення в шию у 2024 році. У нього тільки в променевозап’ясному суглобі були рухи, пальці не рухалися взагалі. І після місячного лікування він міг пальцями брати зі столу й вставляти у вухо навушники. Це дрібна моторика, якої у нього не було два роки. Коли він поступив до мене на лікування, я розумів, що з ногами там діла не буде, принаймні це довго, а от в руках рух збережений, і там є потенціал відновлення. За нього треба хапатись», — розповідає Марков.
Чоловік на процедурі у медичному центрі Олександра Маркова, Харків. Фото надав Олександр Марков
Саме там, де є потенціал відновлення, от туди треба максимально сили додавати — і там буде найкращий результат. Коли ти відновлюєш те, що відновлюється легше всього, потім у людини з’являється ресурс для того, щоб можна було відновити те, що відновлюється дуже важко.
