«Пошрамований» — подкаст про Харків під час повномасштабного вторгнення РФ

За інформацією: Суспільне Харків.

«Пошрамований» — подкаст про місто нескорених. Фото: Суспільне Харків

Шок, бої та життя під обстрілами. Хроніка-рефлексія про Харків і початок повномасштабної війни ключові події та історії "шрамів", які змінили обличчя міста та його жителів.

Як Харкову вдалося вистояти? Хто і що допомагає йому триматися? Про це у новому подкасті команди Суспільне Харків "Пошрамований".

Епізод №10: "Інфраструктурний терор"

Не в змозі захопити Харків, російська армія влаштовує місту "інфраструктурний терор": обстрілює артилерією, скидає авіабомби, запускає крилаті ракети. Росіяни атакують все: від житлових будинків і парків до систем, що забезпечують місто теплом, світлом і водою.

Під обстрілами комунальники одразу намагаються відновлювати знищені російськими снарядами мережі. Зруйнованих або пошкоджених будівель — тисячі.

Ще в перші дні повномасштабної війни в Харкові зупиняється громадський транспорт. Але трамваї, тролейбуси та автобуси все одно стають мішенню для росіян. Вони прицільно б’ють по депо, методично знищуючи автопарк міста-мільйонника.

Супермаркети, лікарні, дитячі майданчики, спортивні комплекси, храми, парки — росіяни обстрілюють все. А влітку влаштовують полювання на школи: майже кожного дня знищують по одній.

За перші місяці великої війни в Харкові зруйновано або пошкоджено 35 % житлового фонду — здебільшого це багатоповерхівки. Через російські обстріли свої помешкання втратили тисячі містян.

Згадуємо, як російські ракети та снаряди "пошрамували" Харків, у 10 епізоді подкасту "Пошрамований" — "Інфраструктурний терор".

Епізод №9: "Деокупація. Початок"

Наприкінці березня українські військовіпочали звільняти перші населені пункти, що були окуповані росіянами на початку повномасштабного вторгнення. Військових місцеві зустрічали зі сльозами на очах.

За кожен метр землі точилися тяжкі бої, під натиском українських воїнів росіяни поступово відступили, втрачаючи техніку та кидаючи своїх убитих і поранених. У визволених селах — десятки зруйнованих і пограбованих росіянами будинків, немає газу, світла, води.

Селянам доводилося ховати своїх рідних на власних городах під час окупації.

Жителька Малої Рогані Ольга Котенко згадує, як дізналася про смерть сина. 38-річний Володимир волонтерив — доставляв пенсіонерам у сусідні села ліки та продукти. 15 березня він разом із другом повіз людям допомогу, але по дорозі натрапив на колону російських танків.

Подружжя зібрало фрагменти тіла сина в мішки і 15 кілометрів несло на собі додому, щоб поховати. Закопали останки просто у дворі.

На кінець травня українські військові звільнили кілька десятків сіл і селищ під Харковом, серед них — Мала Рогань, Руська Лозова, Циркуни. Просуваючись на північ, схід і південний схід Харкова.

Згадуємо, як починалося звільнення Харківщини, у девятому епізоді подкасту "Пошрамований".

Епізод №8: "Волонтери"

Під ракетними ударами та артилерійськими обстрілами волонтери в Харкові доставляють їжу, воду та медикаменти людям, які переховуються у підвалах і бомбосховищах.

Жителі масово евакуюються із Харківщини. Але є ті, хто, навпаки, повертається назад, у Харків, щоб допомагати іншим. З перших днів повномасштабного російського вторгнення у Харкові утворюються десятки волонтерських хабів — у кафе, в офісах, на підприємствах, в звичайних квартирах.

Люди об’єднуються, щоб допомогти місту вистояти, а людям — вижити. Водії тролейбусів розвантажують вагони з гуманітаркою, пенсіонери плетуть маскувальні сітки, психологи печуть хліб, таксисти розбирають завали у зруйнованих обстрілами будівлях. Власники кафе та ресторанів організують на кухнях своїх закладів приготування гарячих обідів для військових і цивільних.

Попри зупинку громадського транспорту, життя у місті-мільйоннику не зупинилося. Волонтери розвозять під обстрілами продукти та ліки, допомагають людям з евакуацією, вивозять з-під обстрілів тварин. Іноді — ціною свого здоров’я та навіть життя. Декого — викрадають росіяни під час окупації громад Харківщини.

Хто, як та чим підтримував жителів Харківщини попри небезпеки війни — про волонтерський рух під час перших місяців повномасштабного вторгнення слухайте у подкасті "Пошрамований".

Епізод №7: "Метро"

24 лютого в харківській підземці зупиняють рух потягів — як виявиться згодом — на три місяці.

У перші дні повномасштабного вторгнення підземка переповнена. Люди сидять у вагонах, на платформах, східцях, у переходах.

Хтось спускається в метро, тільки щоб пересидіти обстріли або переночувати, а хтось перебирається сюди жити. Люди намагаються облаштувати свій підземний побут.

"Коли ми тільки туди спустилися, в мене нічого не було. З часом нам принесли якісь поролони, хтось потім малим навіть приніс надувний матрас, люди допомагали. Якось в дітей хоча б з’явилось місце для сну, бо в метро надзвичайно холодно. І люди, які спали прямо на станції, а не у вагонах, спали в одязі, вони замерзали, це було особливо тяжко. Людей було дуже багато, тісно, і спочатку я навіть носила на собі всі гроші і документи, боялася", — згадує Гаяне Куц.

Поступово метро перетворюється на підземне місто в місті з міні-поселеннями на станціях, каже директор обласного Департаменту цивільного захисту Іван Сокіл: "На кожній станції був фактично свій парламент. Люди, відповідальні за ті або інші напрямки: за воду, за їжу, за сміття, за прибирання, за розташування. Як окремий маленький світ!".

"Дуже багато було звернень громадян, і були серед цих звернень і такі, що зачинена захисна споруда або завалено вхід до неї. То ми намагалися реагувати миттєво — якщо це проходило звернення через департамент, то ми його переправляли та контролювали виконання зазначеної заявки", — говорить Сокіл.

Доки Харків завмирає під російськими обстрілами, життя під землею, в метро, налагоджується. Підземка стає не тільки місцем прихистку для людей, але й епіцентром розважальних, освітніх і культурних активностей. Тут влаштовують концерти, грають весілля та навіть проводять музичні фестивалі.

Багато уваги — дітям. До них у метро приходять аніматори, хореографи, вчителі та художники.

Після двох місяців роботи метро в режимі укриття мер Харкова Ігор Терехов заявляє: потрібно відновлювати рух потягів та відселяти людей з підземки.

З таким рішенням згодні не всі жителі підземки. Але зрештою 24 травня, рівно через три місяці після початку повномасштабного вторгнення, метро відновило перевезення пасажирів.

За кілька днів до запланованого запуску метро людей просять звільнити вагони та забрати свої речі. Міський голова Харкова Ігор Терехов обіцяє людям розселення до відносно безпечних районів міста.

Для багатьох містян харківська підземка стала синонімом безпеки та місцем, де життя не зупинялося ні на мить. І де попри обстріли та певні непорозуміння, можна було знайти прихисток і допомогу — як від працівників і місцевої влади, так і від волонтерів та міжнародних партнерів, які не лишиили Харків і харків’ян сам насам із російським вторгненням.

Слухайте епідоз "Метро" на цифрових подкаст-платформах.

Епізод №6: "Окуповані міста і села"

Села й містечка, близькі до кордону з Росією, опиняються в окупації буквально в перші години повномасштабного вторгнення російської армії. Інші — загарбані в наступні дні. Або здані окупантам місцевою владою, як Куп’янськ.

Поки українські оборонці вибивають росіян з околиць Харкова, російська армія уражає все нові й нові території області. Росіяни захоплюють Балаклію. Вкрай тяжкі бої точаться за Ізюм — плацдарм для наступу росіян на Донбас із півночі.

У захоплених містах і селах росіяни влаштовують чистки: шукають українських військових і тероборонівців, ветеранів АТО, людей з проукраїнською позицією.

Лояльних до росії місцевих окупанти не чіпають, навпаки — підгодовують. Як пропагандою, так і буквально.

Покинуті господарями будинки росіяни розграбовують. Часто — за наводкою місцевих колаборантів. Деяких людей викрадають, допитують, катують, ламають фізично та психологічно.

Масштаби злочинів росіян стануть зрозумілі вже після визволення більшої частини захоплених територій Харківщини. На деокупованих землях правоохоронці виявили понад два десятки катівень і кілька місць масових поховань.

Після майже 8 місяцІв повномасштабного вторгнення обласна прокуратура розслідуватиме загибель близько півтори тисячі цивільних людей.

Історії тих, хто жив в окупації в Балаклії, Ізюмі, Липцях та інших містах та селах Харківщини, слухайте у шостому епізоді подкасту "Пошрамований" від Суспільне Харків.

Епізод №5: "Евакуація"

Перші дні повномасштабної війни. Люди масово виїжджають із Харкова та області до більш спокійних регіонів. Хтось посадив в автівку сонних дітей і покинув місто ще вранці 24 лютого, почувши перші вибухи. Хтось вирішив виїжджати вже після масованих обстрілів та авіабомбардувань.

Місцева влада організовано евакуює тільки підопічних соціальних закладів – дитячих будинків, інтернатів, спецшкіл, геріатричних пансіонатів. Допомагають волонтери. Решта людей намагається самостійно вибратись із прифронтового міста.

Одним із найбезпечніших і найдоступніших шляхів евакуації стає залізниця. З кожним новим днем невпинних обстрілів, коли стає ясно, що це російське вторгнення не скІнчиться сьогодні чи завтра, охочих виїхати більшає.

З Південного вокзалу в Харкові відправляються в бік Західної України безкоштовні евакуаційні потяги. Пріоритетна посадка — для жінок з дітьми, літніх людей і людей з інвалідністю. Однак навіть їм сісти у потяг вкрай важко.

"Ми просилися у кожен вагон, обійшли вже шість вагонів, але нас нікуди не пускали, казали, що вони вже повні. Люди з автоматами казали почекати іншого потяга", — згадує Іва Стишун.

Щоб уникнути паніки та тисняви, на вокзалі чергують військові. В один із днів, коли навантаження було піковим, вони були змушені стріляти в повітря, аби вгамувати натовп.

Паралельно з Харкова в бік Полтави, Дніпра, Києва, західних регіонів рухається щІльний потік автівок. Дорога — виснажуюча та довга. Постійний ризик обстрілів, дефіцит бензину, багатокілометрові затори, закриті придорожні крамниці та порожні полиці на заправках.

"Коли ми виїжджали, були звуки обстрілів, мені було дуже складно виїхати за ворота свого будинку. Був такий страх, що я забула, як завести правильно машину. Були страшні пробки кілометрові. Маленькі магазинчики, маленькі кав’ярні біля дороги, які зазвичай відкриті, були зачинені, на заправках не було ні води, ні їжі", — згадує Наталія.

За перші два тижні повномасштабного вторгнення з Харкова тільки залізницею виїхало понад 600 тисяч людей. Це близько третини жителів обласного центру.

Як проходить евакуація, що згадують про виїзд харків’яни та ті, хто їм допомагав — слухайте в новому епізоді.

Епізод №4: "Зупинене місто"

Кінець лютого — початок березня. До лікарні невідкладної допомоги щодня привозять десятки людей, поранених внаслідок обстрілів житлових кварталів. У місті стабільно працюють тільки швидка, поліція, комунальні та екстрені служби. Містяни ховаються від російських обстрілів у метро та підвалах.

У перервах між обстрілами люди виходять з укриттів, щоб купити хоч якісь продукти та найнеобхідніші ліки. У пошуках відкритих магазинів проходять квартали, вистоюють багатогодинні черги — із ризиком, що будь-якої миті може "прилетіти".

Студентку-фармацевтку Ганну Косик війна застала на робочому місці — дівчина працювала в нічну зміну. Попри обстріли, Ганна разом із колегами залишилась в аптеці та продовжила обслуговувати покупців. Більше працювати було нікому. Того ранку завідувачка аптеки Неяра Муратгазієва буквально вмовляла фармацевтів вийти на роботу.

"24 лютого, коли вранці ми почали обдзвонювати всіх своїх співробітників. Багато хто сказав, що ми не можемо вийти, нам страшно, ми хочемо залишитися вдома. Приходилося вмовляти. Ми розуміли, що людям потрібні ліки. Люди купляли все, що бачили в аптеці", — згадує завідувачка.

Так само люди скуповували все, що бачили, в супермаркетах і продуктових магазинах. Полиці з крупами, макаронами, консервами спорожніли за лічені години. Повсюди — ажіотаж і довгі черги.

Харків зупиняється — буквально. Потяги в метро не їздять з 24 лютого. А з 27-го перестає ходити наземний громадський транспорт. Через обстріли виводити на маршрути тролейбуси, трамваї та автобуси було надто небезпечно.

"Не чекайте на зупинках" — попередила мерія містян. З цього моменту єдиний вид транспорту в Харкові – автомобільний, також пізніше на дорогах зявляться велосипеди. По Харкову сотні крамниць, кіосків, кафе залишені без нагляду.

Для декого спокуса виявилась надто високою. За перший місяць вторгнення поліція затримала за мародерство понад пів сотні містян.

Самотнім літнім людям, хто не може спуститись у метро та вийти з помешкань, допомагають соцслужби. Близько 40 % соціальних працівників виїхали з міста, але ті, які залишилися, змогли налагодити роботу територіальних центрів, розповідає заступниця Харківського міського голови з гуманітарних питань Світлана Горбунова-Рубан.

Медики залишаються на робочих місцях, а до Харкова їде гуманітарна допомога.

4 березня в Харкові відкрилися перші 10 пунктів видачі гуманітарної допомоги. Поступово їх кількість збільшується. Допомогу отримують і громади Харківщини.

За перші двадцять днів повномасштабної війни на Харківщину прибуло більше 200 вагонів та понад 100 фур гуманітарної допомоги. Паралельно відновлюються поставки продовольства до магазинів і супермаркетів.

Місто виходить із заціпеніння та пристосовується до життя в режимі війни.

Епізод №3: "Літаки над містом!"

На початку лютневого вторгнення російська авіація бомбардувала Харківщину. Російські винищувачі літали над містами й селами та скидали 500-кілограмові бомби.

"Так близько до смерті я себе ніколи не почувала. Вони літали цілими днями, вони літали всюди над містом, і вони скидали ті величезні бомби… Ми були в підвалі, але розуміли, що якщо пряме попадання в наш будинок, то в нас шансів практично нема", — згадує харків'янка Ганна Дудка.

Мішенями російських літаків стають, зокрема, центр, Нова Баварія, ХТЗ, а найчастіше — Північна Салтівка.

«Я так розумію, що поставлене завдання психологічно зламати Харків та вчинити терор», — Олексій Арестович на брифінгу 2 березня

Масштаби руйнувань — значні, під завалами опиняються десятки людей, спалахують потужні пожежі. Рятувальники намагаються якнайшвидше приборкати полум’я та витягти з-під руїн поранених і загиблих, але вимушені перериватися через загрози повторних атак.

У перші дні війни харків’янка Ганна Дука зі своїм 9-річним сином ховалася від обстрілів у друзів — в підвалі приватного будинку. Згадує: всі разом вирішили пересидіти війну тут, укриття здавалося безпечним. Але коли над будинком почали кружляти бомбардувальники, зрозуміли, що треба виїжджати з Харкова.

"Літак пролітає, стає тихо. Летить інший, через деякий час третій, і оці страшні думки Думаєш: може, не так страшно померти? Я думала — а що, якщо загине хтось один: чи тільки я, і дитина залишиться сиротою, чи тільки він — тоді я взагалі не знаю, що робити. Хотілося, не знаю… хотілося померти разом. Але найбільше хотілося вижити. Бо так страшно в житті ніколи не було", — згадує Ганна.

1 березня. Спочатку — ракетний удар по будівлі обласної адміністрації, що забрав понад три десятки життів. Далі — авіаудар по Новобаварському району. Бомби влучили по території лікарні, заводу та зруйнували житлову п’ятиповерхівку.

Противник зайняв сухопутними військами частину Харківщини та розмістив там свої засоби ППО. Під їх прикриттям і бомбили місто російські винищувачі. Українським захисникам відповісти на той момент було нічим, згадує речник командування Повітряних сил ЗСУ Юрій Ігнат.

"Залучати винищувальну авіацію не було сенсу, вона була б знищена. А підійти ближче зенітним ракетним військам… На жаль, неможливо було на той час допомогти таким рішенням", — каже Ігнат.

Командування Повітряних сил фактично в прямому ефірі спостерігало за тим, як російська авіація працює по українських містах, каже Юрій Ігнат.

"Було гірко бачити на командному пункті на радарі, як вони кружляють над Маріуполем, на півночі Харкова, на Ізюмщині й кидають боєприпаси людям на голову. Купа смертей, бачимо наслідки сьогодні у звільненому Ізюмі, бачимо наслідки у Маріуполі. Тоді допомогти не могли, але тримали ситуацію на підконтрольній нашим Збройним Силам території", — говорить речник Повітряних сил.

Будинок №2 на вулиці Першотравневій. 16 вересня 2022 року. Фото: Тетяна Федоркова/Суспільне

Ізюм бомбили одночасно по 4-6 російських винищувачів. Масштаби руйнувань стали відомі вже після деокупації Ізюма. За оцінками обласної прокуратури, інфраструктура знищена більш як на 70%.

3-6 березня російська авіація атакувала в Харкові Салтівське депо та котельні, знищила у передмісті аеродром "Коротич", розбомбила спорткомплекс "Уніфехт" Каразінського університету.

Міський голова Ігор Терехов слідом за президентом Володимиром Зеленським закликає міжнародну спільноту закрити небо над Харковом та Україною. До цього заклику долучаються громади області та Харківська обласна рада. Звернення про закриття неба над Україною підписують тисячі харків’ян — підписи збирають у підвалах, бомбосховищах, метрополітені, лікарнях, просто на вулицях.

Вже в десятих числах березня ситуація в небі над Харківщиною змінилася. Українські захисники укріпили позиції на землі, підтягнули ППО — і стали давати відчутну відсіч у повітрі. З того часу російські літаки не залітають у небо над Харковом, працюють тільки російські безпілотники, каже речник командування Повітряних сил ЗСУ Юрій Ігнат.

Де слухати подкаст "Пошрамований"

Слухайте подкаст пошрамовані на SoundCloud, Google Podcasts, Apple Podcasts, Spotify, Anchor, Megogo.

Епізод №2: ДРГ

27 лютого — це день, коли у місто з різних боків проривається колона російського спецзагону на броньованих "Тиграх" і КамАЗах. Всі машини позначені білою літерою Z.

Вони розосереджуються по місту, а ошелешені жителі з вікон спостерігають, як ворожа техніка пересувається вулицями, заїжджає у житлові квартали та двори.

Частина диверсантів виїхала через вулицю Гіршмана на Чернишевську та попрямувала до будівлі, де знаходяться обласні управління Нацполіції та СБУ.

«Це наші?». Та, напевно ж, наші. Звідкіля тут кацапам взятись?

"Ми ночували в мене в кабінеті, і дуже рано чуємо гуркіт по брущатці. Одне одного питаємо: "Це наші?". Та, напевно ж, наші. Звідкіля тут кацапам взятись, в центрі міста, в ГУНП? І тут чуємо автоматні черги… Це якраз вони намагалися проникнути до сірих воріт в управління на територію, там стояв спецзагону — дав з автомата черги по "Тигру"… Вони потім повернули на вулицю Жон Мироносиць, в сторону оперного театру, там заздалегідь була виставлена у нас група спецзагону, вони також прийняли бій і скинули їх вниз на Клочківську. Отака була ситуація", — згадує події 27 лютого начальник поліції Харківщини Володимир Тимошко.

Одну групу диверсантів українські захисники розбили на Олексіївці. Другу зупинили в самісінькому центрі.

Третій групі, що дісталася району Гідропарку, вдалося закріпитися у школі по вулиці Шевченка. Саме там відбувся один з найзапекліших боїв на території міста.

Бій на території школи став ключовим в обороні міста. Він тривав більше восьми годин. Російських диверсантів вибивали з будівлі спецпідрозділи поліції та Нацгвардії, бійці 92-ї бригади ЗСУ, тероборони, добровольчих підрозділів Kraken і "Фрайкор".

Читайте також: "Стіни відбудуємо, втрачені життя — ні": як захисники Харкова знищили росіян у школі №134

Під час зачистки школи українські захисники знищили 26 російських диверсантів, згадує керівник Нацполіції області Володимир Тимошко.

З кінця лютого до кінця квітня, за даними облуправління СБУ, у період найвищої активності ДРГ співробітники спецслужби викрили на Харківщині близько 400 колаборантів і корегувальників російської артилерії.

Епізод №1: 24 лютого. Початок

О 5-й ранку 24 лютого Харків розбудили звуки вибухів. Напруга, в якій місто жило останні тижні, змінилася розгубленістю, страхом, нерозумінням, що робити.

"Прокинулися від гулу і від гучних вибухів. Моя донька скочила з ліжка, залізла до мене на ліжко і каже "Мама, що трапилося?". Вона була настільки перелякана… Ми не одразу взагалі зрозуміли, що це почалася війна", — згадує харків'янка Анна Шагіян.

З Харкова на власних автівках почали виїжджати деякі містяни. Біля автозаправок, банкоматів, аптек, продуктових магазинів вишикувалися черги.

Харків’яни почали масово спускатися в метро — тоді ще ніхто не знав, що підземка зупиниться на кілька місяців і прихистить десяту частину всього населення міста.

Харків ще намагається жити звичним життям. Батьки у чатах розмірковують, чи вести дітей до шкіл і садочків, частина містян їде на роботу. Працюють всі комунальні служби, виїжджає на виклики швидка.

Того дня лише незначна частина медиків не з’явилася на роботі, згадує керівник Центру екстреної медичної допомоги Віктор Забашта: "Провів нараду, сказав, що в нашій роботі абсолютно нічого не змінюється. Працюємо, як працювали. — Всі прийшли на роботу? — Ні, частина 24 не прийшли. Це прикро, але це людський фактор, нічого не поробиш".

З’являються перші повідомлення про наслідки ворожих атак. У Лозовій росіяни завдають авіаудар по військовій частині. У Чугуєві атаковано військовий аеродром, постраждали житлові будинки по сусідству.

Фото однієї з постраждалих — виховательки Олени Курило — наступного дня з’явилося на обкладинках провідних світових ЗМІ. ЇЇ понівечене обличчя стало обличчям війни в Україні.

Олена Курило. Wolfgang Schwan | Zhenya Gershman/Facebook

Згодом американська художниця Євгенія Гершман намалює портрет пораненої жительки Чугуєва. Його продадуть на аукціоні за 100 тисяч доларів. Кошти спрямують на допомогу Збройним силам України та Нацгвардії.

Безпосередньо в Харкові перший удар прийшовся на П’ятихатки. Тим часом в області кількість вбитих мирних людей зростає. На Вовчанщині колона російської техніки розстріляла авто з цивільними, загинула жінка — розповів Суспільному голова громади Анатолій Степанець.

Згодом у цей же день Вовчанська громада буде окупована росіянами, а її очільник перейде на бік загарбників. 15 червня обласна прокуратура оголосить Анатолію Степанцю про підозру в державній зраді.

Станом на 16:20 в Харківській області внаслідок обстрілів отримали поранення та були госпіталізовані 42 жителі, повідомили Суспільному в обласному Департаменті охорони здоров'я. Людей просять здати кров для поранених. Вже за годину до Обласної служби крові вишиковується довга черга з охочих стати донорами.

Щоб не пропустити ворожі колони до Харкова, українські військові підривають Печенізьку дамбу. В регіоні встановлюється комендантська година та режим військово-цивільної адміністрації.

Настає перша ніч у воєнному Харкові. Люди намагаються лягати спати на станціях і в вагонах метро, у домашніх погребах і підвалах, в укриттях, у коридорах і ванних кімнатах. З думкою, що це ненадовго.

Новости Харькова