За інформацією: Суспільне Харків.
Андрій Абаєв під час служби у 25-тій окремій повітрянодесантній Січеславській бригаді. Фото надала сестра Яна Абаєва
Військовослужбовець з Харкова Андрій Абаєв на позивний "Голлівуд" мріяв про море і хотів жити в українському Криму. У квітні 2022 року він пішов на фронт. Після тяжких поранень та численних операцій сподівався, що незабаром повернеться до побратимів, але так і не вийшов зі штучної коми під час лікування в Німеччині.
Про життя, військову службу та мрії Андрія Суспільне Харків розповіла його сестра Яна Абаєва.
"Батьки б не витримали такого удару"
"Ми обоє були пізніми дітьми. Андрій народився 20 липня 1987 року. Оскільки він був молодшим, ми всі його дуже оберігали. Якби батьки зараз були живі, вони б не витримали того, що Андрія більше немає, вони б втратили розум від такого удару", — каже Яна.
Андрій Абаєв. Фото надала сестра Яна Абаєва
Після школи Андрій закінчив Харківський професійний ліцей швейних технологій, де отримав професію кравця. Потім здобув диплом у Харківському національному педагогічному університеті імені Сковороди за спеціальністю "психологія", а у 2023 році вступив до Українського державного університету залізничного транспорту.
"Андрій обрав економічний факультет, спеціальність "Публічне управління та адміністрування". У січні 2025 року мав би бути захист дипломного проєкту. Вважаю, диплом був би з відзнакою, бо навчався на відмінно, дуже добре розбирався в цій сфері, та й балакучий він був", — каже Яна.
Андрій з мамою під час проходження строкової військової служби. Фото надала сестра Яна Абаєва
Андрій пішов працювати відразу ж після закінчення професійного ліцею, розповідає сестра. Він працював охоронцем в приватній компанії, офіціантом у ресторані, на підприємстві, яке займалось виготовленням ниток та в закладах громадського харчування. З 2006 року проходив строкову службу у військах Міністерства внутрішніх справ у Донецьку, а потім знову повернувся до Харкова, каже Яна.
Андрій і Яна біля залізничного вокзалу у Харкові. Фото надала сестра Яна Абаєва
Андрій з племінницею. Фото надала сестра Яна Абаєва
Яна згадує, що вони з братом завжди були дуже дружні, постійно підтримували одне одного. Їхні батьки померли рано: мати ще 2010 року, коли Андрію було 23 роки, а батька не стало у 2021 році.
"У батька інсульт був, лікувалися, не відходила в лікарні від нього, потім ще вдвох коронавірусом захворіли. Андрій тяжко працював, щоб ліки купувати, бо на день були потрібні дуже великі суми. Потім рік оговтувались після лікарень, а потім ця клята війна почалася", — каже Яна.
Андрій з племінником у Харкові. Фото надала сестра Яна Абаєва
Якби не повномасштабна війна, Яна з Андрієм нині могли керувати власною справою.
"Я теж закінчила Харківський професійний ліцей швейних технологій. Ми планували сімейний бізнес, хотіли відкрити майстерню. Потроху купували обладнання. Хотіли свою справу. 22 лютого зареєстрували бізнес, а 24-го почалося повномасштабне вторгнення", — згадує Яна.
Андрій з друзями. Фото надала сестра Яна Абаєва
Андрій на роботі в ресторані в Харкові. Фото надала сестра Яна Абаєва
Військовий шлях Андрія Абаєва
Сестра згадує, що на початку повномасштабного вторгнення Андрій працював в одному з харківських ресторанів. Він навіть не задумувався над тим, чи варто йти воювати.
Я навіть не можу сказати, що він замислювався, йти чи не йти служити. Якщо це нормальна людина, то вона піде захищати свою країну, свою сім'ю.
Військовослужбовець Андрій Абаєв. Фото надала сестра Яна Абаєва
За словами Яни, Андрій був резервістом і ходив до військкомату з самого початку повномасштабного вторгнення, але декілька разів отримав відмови. Поки не мобілізувався, допомагав розбирати завали, розвозив гуманітарну допомогу.
Андрій Абаєв з військовослужбовцями на початку повномасштабного вторгнення. Фото надала сестра Яна Абаєва
"Вони спочатку на роботі в ресторані у себе готували для військових і цивільних, а потім хлопці й самі пішли воювати. Андрій на жовтень 2024 року був вже третій працівник ресторану, який пішов служити та загинув", — розповідає сестра.
Андрій з побратимом під час служби у 25-тій окремій повітрянодесантній Січеславській бригаді. Фото надала сестра Яна Абаєва
За словами сестри, брат завжди був на позитиві, з посмішкою, не зважаючи ні на що: за це на службі й отримав позивний "Голлівуд".
"Сміх у нього був такий заразливий, що інші не могли стриматися, і чудове почуття гумору. Андрій вигадав собі ще один неофіційний позивний — "Єврей", який і називав при знайомстві, — каже Яна.
Боротьба за життя
Андрій Абаєв проходив службу у 25-тій окремій повітрянодесантній Січеславській бригаді. Він брав участь у боях на Харківському, Луганському та Донецькому напрямках.
3 вересня 2024 року військовослужбовець зазнав поранень у бою поблизу Покровська.
Листування Андрія з сестрою з лікарні, в яку він потрапив у червні 2024 року. Фото надала сестра Яна Абаєва
Згідно з довідкою від командира військової частини, під час виконання бойового завдання Андрій одержав опіки другого і третього ступеня — були вражені обличчя, тулуб, шия і кінцівки — 67% тіла.
Андрій після поранення. Фото надала сестра Яна Абаєва
"Спочатку ми були на лікуванні у Дніпрі, в реанімації. Постійно стан був тяжкий. Потім його гелікоптером везли в Київ, потім знов гелікоптером у Львів, потім зі Львова нас забирала реанімаційна швидка, і далі ми прямували до Польщі швидкою, а з Польщі летіли екстреним реанімаційним бортом в Німеччину", — розповідає сестра Андрія.
Андрій на лікуванні в Німеччині. Фото надала сестра Яна Абаєва
Яна під час лікування завжди була поруч з молодшим братом, допомагала йому у всьому. Вона каже, що Андрій завжди був для неї опорою, опікувався племінниками та підтримував їх.
Яна в лікарні допомагає брату. Фото надала сестра Яна Абаєва
"У Києві він був при тямі, навіть міг розмовляти. Він і їв вже добре, і пив, загалом добре тримався. Лікарі робили перев'язки та операції. На цих процедурах я присутня не була, а так з шостої ранку до 23 години постійно з ними в реанімації сиділа, не відходила, навіть у лікарнях спала", — каже Яна.
Ми зробили три операції вже у Німеччині, вже заживати почало, ліва сторона зверху на тулубі вже майже загоїлась, обличчя загоїлось, весь попечений був. Коли ми в Німеччину прилетіли, Андрія ввели в штучну кому. Сказали, так йому легше буде, бо дуже тяжкі поранення були.
"Я дуже вдячна командуванню Медичних сил Збройних Сил України, МОЗ, лікарям та медичному персоналу України та Німеччини, всім залученим спеціалістам за всі можливі та неможливі старання врятувати життя Андрія", — каже Яна.
6 жовтня 2024 року Андрій помер під час реанімації, не виходячи з коми.
Палата Андрія в Німеччині в останній день його життя. Фото надала сестра Яна Абаєва
"Потім були репатріаційні заходи своїми силами та комунікаціями. Ніхто не знав, що робити. Казали, зверніться до волонтерів. ТЦК теж нічого не могли підказати. Нерви всі робили, як могли", — згадує жінка.
Андрій вірив, що виживе і встане на ноги
"Він точно помирати не збирався, і навіть службу залишати не збирався. Наша родина вірила, що він буде жити та встане на ноги. Коли Андрій лікувався у Дніпрі, як тільки до лікарні потрапив, казав: я два місяці підлікуюсь і піду назад. Хвилювався: як же я хлопців покину? Але ж там такі прогнози були, що навіть сказати важко. Руки йому врятували від ампутації, і ноги теж, але в нього були дуже глибокі опіки, дуже великий відсоток, що навіть після операцій з реконструкції ніхто не давав гарантії, як будуть працювати кінцівки. А він збирався назад, до побратимів", — згадує Яна.
Андрій з побратимами. Фото надала сестра Яна Абаєва
Жінка каже, що в Андрія було багато планів на життя і мрій. Йому подобалась психологія, він навіть допомагав побратимам, був для них психологом. Андрій замислювався над тим, щоб піти вчитися на психіатра після війни, хоча на той час вже майже отримав другу вищу освіту. У них вдома дуже багато книжок з психології.
Андрій з сестрою. Фото надала сестра Яна Абаєва
Також Яна розповіла, що Андрій мріяв про закінчення війни, хотів поїхати жити у звільнений український Крим.
"Йому дуже подобалось море. Він навіть коли в Києві був на лікуванні, казав: так хочеться на море, дуже хочеться", — розповідає сестра.
Пам'ять про Андрія Абаєва
25 грудня 2024 року Андрій отримав орден "За мужність" третього ступеня (посмертно). Сьогодні Яна бореться з бюрократією — документи в ТЦК не видають, попри наявність відповідного наказу командира.
Куточок пам’яті Андрія у Яни вдома. Фото надала сестра Яна Абаєва
"Документи з військової частини прийшли ще у грудні, а мені досі не віддають. То я не входжу в коло осіб, то "не сім’я", то "для внутрішнього користування", то у них якесь розпорядження зверху невідомо, від кого. В частині обіцяли допомогти, але не вийшло. По одному листочку дають — як собаці. Мабуть, погано почули моє прохання. Треба ще раз повторити", — каже жінка.
Суспільне Харків зверталося із запитом до Новобаварського ОРТЦК 16 червня, просило роз'яснень щодо того, з яких причин сестра військовослужбовця Андрія Абаєва не отримала документи брата в повному обсязі, але станом на 10 липня відповіді від центру комплектування немає.
За словами Яни, для неї важливо, щоб пам'ять про брата залишилась і не померла разом з ним: "Вони в гробах нікому не потрібні, окрім рідних. Але хтось же має розповісти про те, якою чудовою, веселою і незламною людиною був Андрій".
Могила Андрія в Харкові. Фото надала сестра Яна Абаєва
Жінка замислюється про те, щоб піти вчитися на психолога, і в пам'ять про брата допомагати іншим людям.
"Мало спеціалістів, які працюють так, як треба з втратами та військовими. Треба розуміти потреби військових та їхніх родин, бо хлопцям і дівчатам дуже непросто", — розповідає Яна.
Андрій Абаєв з Сестрою. Фото надала сестра Яна Абаєва
Каже, на початку червня вона закінчила займатися у групі підтримки для людей, які переживають втрату близької людини.
Яна каже, що плаче щоразу, коли згадує Андрія, не може зупинити сльози, дуже важко переживає втрату: "Сьогодні Андрій наснився і був дощ, в Німеччині теж постійно був дощ. Такі якісь спогади".
Читати ще
Читати ще
На честь загиблого пілота F-16 Олексія «Мунфіша» Меся у Харкові можуть назвати алею
Читати ще
«Шансів врятуватися не було». Історія Андрія Уточкіна, який загинув під час обстрілу Харкова 3 квітня
Читати ще
Втратила через війну сина і чоловіка з різницею у два тижні: історія Світлани Кравченко з Харківщини
