За інформацією: Суспільне Харків.
Володимир Сірін. Фото надане співрозмовницею
В могилі під №400 на кладовищі серед лісу в Ізюмі був похований Володимир Сірін. Володимира в місті знають, як різьбяра по дереву — Ізюм прикрашає не одна його робота на казкову тематику. Перед війною чоловік працював над скульптурою птаха в польоті. Гойдалку, яка зникла з двору після окупації, власними руками робив для онука: "У травні Володимиру виповнилося 60 років, а 18 червня його вбили".
Історію Володимира Сіріна Сусільне Харків розказала його дружина Олена Гребенюк.
В очікуванні евакуаційного автобуса
Шлюб Олени та Володимира тривав 22 роки, чоловіка Олена лагідно називає Дідусь: "Він дуже любив онука. Балував. Зробить скульптуру, продасть, біжить на ринок, купує найдорожчі іграшки. Онук був його всесвітом".
Востаннє Олена говорила з Володимиром 11 березня: він посадив дружину в авто, яке вивезло її у Святогірськ, а сам лишився в місті, на яке РФ скидало бомби.
"Десь з 2 березня Ізюм почали бомбити. Ми з чоловіком ховалися спочатку у своєму підвалі, але в нас він трішки аварійний, тож ми перейшли до п'ятиповерхівки на вулиці Першотравневій. Чоловік більше бігав до хати, бо в нас там собаки, коти", — розповідає Олена Гребенюк.
Будинок на Першотравневій, 2. 4 листопада 2022 року. Фото: Маргарита Дежкіна/Суспільне Харків
З будинку на Першотравневій подружжя пішло 6 березня: вночі напередодні поруч було влучання. Олена зізнається: від жаху не витримували нерви, вирішили евакуюватися — донька Олени, яка вже 4 роки живе в Німеччині, благала маму з вітчимом виїхати.
Моя донька думала, що нас в підвалі завалило: ми 6 березня звідти пішли, а 9 березня багатоповерхівка рухнула Олена Гребенюкжителька Ізюма
"6 березня зранку десь о пів на дев'яту ми пішли на евакуаційний автобус. Нам треба було пройти через школу та пішохідний міст — це 5 хвилини. Ми тільки спустилися до спортмайданчика школи, почули свист. Дідусь зреагував, схопив мене — над нами пролетіла міна, недалеко розірвалась. Дякую Діду, він в Афганістані воював. Виявилося, що на іншій стороні річки вже були росіяни. Вони, певно, побачили, що ми біжимо, і запустили в нас оцей снаряд", — розповідає Олена.
Далі окупанти стріляли в людей, які хотіли евакуюватися, з автоматів: Олена та Володимир змінили кілька укриттів, майже 5 днів провели у підвалі будівлі релігійної спільноти.
Місто бомбардували нещадно. На 8 березня бомбардування почалося з шостої ранку, це був жах. Ми говорили між собою — ось як нас привітали з 8 березня Олена Гребенюкжителька Ізюма
Кілька разів Олена та Володимир виходили з укриттів в надії знайти автобус. В один з днів біля них зупинився звичайний "Жигуль": "Чоловік навідріз відмовився їхати: "Я не кину дім, там у нас тварини". Це була наша остання розмова".
Життя Володимира в окупації
Володимир відправивши Олену в більш безпечне місце добирався додому три дні: через постійні обстріли був вимушений укриватися. Про це Олені розказав її сусід Роман, який вийшов на зв'язок через два тижні, як ізюмчанка добралася до доньки.
В людей стріляли, наче у зайців Олена Гребенюкжителька Ізюма
"Рома сказав, що з чоловіком все добре, він повернувся додому, добирався три дні — в людей стріляли, наче у зайців, сказав. Сказав, що була зачистка, в чоловіка забрали телефон і ноутбук. Коли окупували Ізюм, Рома дзвонив, та говорив стисло", — згадує Олена.
Будинок Володимира та Олени зазнав пошкоджень внаслідок обстрілів.
"Нашому будинку вже багато років, ми з Володимиром тільки-но зробили новий дах, збирали на нього гроші. Стіна рухнула у дворі. У перші дні війни у кухні стеля впала. Вже восени, коли приїхали на перепоховання, звернули увагу, що Володя дірки від куль на будинку обводив фломастером. А ще у нас у вікні видно на шторі дірку від кулі. Під час окупації Володя відремонтував колонку, вибиті вікна забив, намагався щось робити", — розповідає Олена Гребенюк.
На початку червня Олена приїхала в Україну й намагалася потрапити в Ізюм до чоловіка — військові не пустили.
У нас висів календар на стіні, і Вова відмічав дні від початку вторгнення, бо не було світла. 18 червня був останній день, який він відмітив. Його тоді забрали, більше додому він не повернувся. Так я знаю дату його смерті Олена Гребенюкжителька Ізюма
Як помер Володимир Сірін
Тіло Володимира знайшли у покинутому будинку на березі річки: у березні в той будинок було влучання, тож люди з нього виїхали, на труп натрапили випадково.
"Мені сказали, що постріл був у бороду. Пройшов навиліт. Його знайшли за тиждень, як Володя зник, це був червень, його ледь упізнали. Також сказали, що не було рук, не було і ноги. І що він був облитий бензином. Експерти після деокупації не змогли встановити, чи він лишився кінцівок за життя, чи вже після смерті", — каже дружина.
Я не знаю, за що Володю вбили. Він сам з Москви, чемпіон Росії з боксу. В Ізюмі прожив 22 роки. В онука вкрали дідуся — він так любив онука! Жив для нього.
"У Володимира був вимпел зі спортивного минулого з російським триколором, але коли перша бомба впала в Ізюмі, він кинув його у вогонь. Він прокляв Путіна, сказав, що ненавидить його", — каже Олена.
Я впевнена, що він міг сказати окупантам, що вони не росіяни, а шакали. Не могли ж його просто так вбити? Його витягли з дому, в чому був, навіть без капців Олена Гребенюкжителька Ізюма
"Я, коли була в Ізюмі, думала, що можливо, хоч щось з'ясую — ніхто нічого не знає, не чув. Я у березні збираюся повертатися в Ізюм, буду сама займатися, хочу з'ясувати, що сталося, за що його вбили й хто", — каже дружина Володимира Сіріна.
Упізнання і прощання з Володимиром
Тіло Володимира Сіріна під час окупації поховали на кладовищі в лісі в могилі №400.
Місце масового поховання людей в Ізюмі, 23 вересня 2022. Фото: Олег Синєгубов
"Після деокупації Ізюма тіло ексгумували, відправили у Харків. Під номером №400 дійсно лежав наш Володя. Коли черга дійшла до нашого Дідуся, ми його упізнали за татуюванням, й тому, що в нього в нозі була пластина після Афганістану. Слава Богу, що лишилася саме та нога, в якій була пластина, бо його ж знайшли без кінцівки… ДНК-аналіз ми не змогли б зробити: його рідні — брат, донька, колишня дружина — у Москві, він з ними зв'язок не підтримував. Вони не намагалися дізнатися, що з Володею", — розповідає Олена Гребенюк.
Роботи Володимира Сіріна. Фото надане співрозмовницею
Володимира Сіріна перепоховали в Ізюмі.
"Ми 22 роки разом прожили. У нас по всьому Ізюму, в дитячих садках його вироби й казкові герої. Дуже тяжко без Володі, тяжко не в Ізюмі, щодня плачу, хочу до нього на могилку сходити. Він був хорошою людиною, був опорою й надією. Я не знаю, як далі жити. Мені 61 рік, а для мене життя скінчилося. Тримає онук і донька. Це все наче страшний сон, однак встаєш вранці, а війна триває", — говорить Олена Гребенюк.
Що відомо
- Після повномасштабного вторгнення в Україну російські окупанти масовано обстрілювали Ізюм з артилерії та авіації, допоки не захопили місто повністю у квітні.
- Під час контрнаступу у вересні 2022 року Збройні сили України звільнили місто від загарбників, за участі президента України Володимира Зеленського над містом підняли український прапор.
- На кладовищі у лісі, де облаштували позиції російські війська, знайшли могили часів окупації. З кладовища ексгумували 451 тіло. На 21 грудня 2022 року правоохоронці змогли встановити анкетні дані 290 з 451 людей, тіла яких ексгумували з масового поховання після деокупації Ізюма.
- Жителі Ізюма розповідають про зниклих безвісти, вбитих під обстрілами та закатованих людей.
- Жертв російського вторгнення в Ізюмі може бути більше тисячі, кажуть у міськраді.
