За інформацією: Суспільне Харків.
Полеглий військовослужбовець з Вовчанських Хуторів Сергій Заковоротній. Фото надала Лілія Заковоротня
29-річний військовослужбовець 13-ї бригади НГУ «Хартія» Сергій Заковоротній на псевдо «Малий» загинув 11 березня 2026 року внаслідок удару російського FPV-дрона поблизу села Українка на Дніпропетровщині. До повномасштабної війни чоловік будував власну домівку у Вовчанських Хуторах, пережив сім місяців окупації, а після евакуації виготовляв оборонні конструкції на заводі в Житомирі. До лав Сил оборони України він долучився у січні 2025 року.
Історію полеглого військового Сергія Заковоротнього Суспільне Харків розповіли його дружина Лілія та мати Оксана Заковоротні.
«Змалечку був душею компанії та розумівся на техніці»
Сергій Заковоротній народився 25 серпня 1996 року в селі Василівці Чугуївського району. Його мати Оксана згадує, що син ріс доброю та чуйною дитиною.
«Сергій мав веселу вдачу і завжди був душею компанії, зібравши навколо себе безліч вірних друзів. Великою пристрастю Сергія була техніка — він міг годинами розбиратися в механізмах і розумівся на них як ніхто інший», — розповідає мати Сергія Заковоротнього Оксана.
Сергій Заковортній разом з Лілією у юні роки. Фото надала Лілія Заковоротня
Вона каже, що після закінчення школи у 2013 році Сергій опанував фах муляра в одному з професійних училищ Харкова, а після випуску поєднував будівництво з роботою на полі.
«Разом із батьком Олександром, Сергій дбайливо обробляв земельні паї, вкладаючи багато сил і душі в рідну землю. Він був надзвичайно працьовитою людиною, ніколи не боявся фізичної праці та завжди поспішав на допомогу», — говорить Оксана Заковоротня.
Сім’я, захоплення та власноруч збудований дім
У 2016 році Сергій познайомився зі своєю майбутньою дружиною Лілією. Жінка каже, їхня зустріч у клубі у Вовчанську була випадковою.
Сергій та Лілія Заковоротні у юні роки. Фото надала Лілія Заковоротня
«Рік прозустрічались, а потім він мені зробив пропозицію. Я була студенткою, приїхала з Харкова до Вовчанська й він мене зустрів на площі сказав: «Посидь у машині». Я сіла, він пішов купив букет квітів, він знав, що я люблю білі троянди… Великий букет квітів і обручка — у машині зробив пропозицію. Потім ми батькам сказали, що хочемо одружитися. Мої батьки сказали: «Ваша доля, вам вирішувати й далі жити»», — розповідає Лілія.
Сергій та Лілія Заковоротні на весіллі. Фото надала Лілія Заковоротня
Після весілля родина оселилася у Вовчанських Хуторах — за три кілометри від Вовчанська. Новий будинок для сім’ї, каже Лілія, Сергій протягом трьох років зводив власноруч.
Будинок родини Заковортніх у Вовчанських Хуторах. Фото надала Лілія Заковоротня
У 2017 році в подружжя народилася перша дитина — донька Ангеліна. За словами Лілії, батько мав із дівчинкою особливий зв’язок.
«Вона неочікувано вийшла, але він був радий. Сказав: «Будемо народжувати». Ангеліну він спочатку боявся брати на руки. Тато для неї був всім», — пригадує Лілія.
Вона говорить, що у 2024 році у родині з’явився молодший син Назар. Сергій дуже чекав на народження хлопчика, адже хотів, аби він став продовжувачем його прізвища, розповідає Лілія.
Сергій Заковортній разом з сином Назаром та донькою Ангеліною. Фото надала Лілія Заковоротня
Сергій Заковортній разом з сином Назаром. Фото надала Лілія Заковоротня
Зі слів дружини, окрім роботи та родини, Сергій мав ще одне захоплення — полювання.
«Він з моїм татом на полювання ходив, вони любили цю справу, до (повномасштабної — ред.) війни вони кожні вихідні полювали, там були певні дозволи, коли дозволяють полювати, коли — ні, і він це дуже сильно любив», — говорить Лілія.
«Ми були в окупації сім місяців»
Саме у зведеній домівці у Вовчанських Хуторах Заковоротні зустріли повномасштабне вторгнення РФ. У ніч проти 24 лютого 2022 року, коли російські війська почали перетинати кордон, Сергій був у полі — розкидав добрива.
«Я прокинулась спочатку від того, що будинок ходить ходором, дах, як кажуть, не на місці. А у нас вікна якраз виходили на кордон, якраз видно було. Відкриваю вікна, дитина зі мною лежала — заграва, все червоне. Потім Сергій мені телефонує, каже: «Бери малу, йди у підвал, тому що війна почалася»», — ділиться дружина полеглого воїна.
Лілія та Сергій Заковоротні. Фото надала Лілія Заковоротня
Оскільки село опинилося на шляху наступу російських військ, родина потрапила під контроль РФ.
«В окупації ми були сім місяців. Мій чоловік — мисливець, й у нього була зброя, приїхали (росіяни — ред.), забрали зброю. Погрожували на «Агрегатний» відправити за його язик. Ми намагалися декілька разів виїхати під час окупації, але чоловіка не пропускали. Його повертали назад через те, що він мисливець. Дозвіл на зброю у нього просили, він сказав: «У мене дозвіл на зброю у Харкові на продовженні документів»», — розповідає Заковоротня.
Сергій та Лілія катаються на квадрациклах. Фото надала Лілія Заковоротня
Під час окупації родину рятував власний город та господарство, адже світла й продуктів не було, говорить Лілія.
Дитина елементарно просить цукерок: «Мамо, цукерок хочу». Ми пішли, грамів 100 купили цукерок, а вона: «Мамо, я таких не хочу».
«Був такий момент, що борошно закінчується, все закінчується. Ми тримали сарай з поросятами, у нас було господарство. Були (висівки — ред.) — їм давали. Сергій їх просіював, приносив. Нам показали сусіди, що на сковорідку кладеш, воно так напухає трохи. Так викручувалися. Як жити захочеш, будеш викручуватися з будь-яких ситуацій. Потім весна, літо, літом хоч город, картоплю свою садили, знаєте, побільше», — згадує Лілія.
«Пішли поїмо нормальної ковбаси, нашої»
Дружина Сергія розповідає, що у вересні 2022 року, коли українські військові деокупували Вовчанщину, родина змогла виїхати до Житомира.
«У Житомирі нас чекали друзі. І знаєте, ми виїхали, вже було пізно, ми у Полтаві зупинилися в готелі, і я йому (чоловіку — ред.) кажу: «Пішли купимо нормальної ковбаси, поїмо нашої. Хорошої, смачної, я за нею скучила, не можу». Він додав: «Пішли, і з сиром, сардельки». Я ніколи не забуду це», — ділиться дружина Сергія.
Сергій Заковоротній з продуктами. Фото надала Лілія Заковоротня
У Житомирі, каже Лілія, Сергій влаштувався на оборонний завод, де йому надали бронювання від мобілізації.
«Він брав безпосередню участь у створенні захисних інженерних конструкцій: виготовляв протитанкові «зуби» та колючий дріт. Ризикуючи життям, він разом із колегами розтягував, доставляв та встановлював ці загородження на відповідних територіях, зміцнюючи оборону нашого краю», — додає мати Сергія Оксана.
Сергій та Лілія. Фото надала Лілія Заковоротня
За дев’ять місяців родина приїхала до Харкова на день народження матері Лілії й вирішила залишитися ближче до дому, сподіваючись згодом повернутися у Вовчанські Хутори.
«Ми приїхали і побачили Харків зовсім з іншої сторони. Тоді, коли ми виїжджали, Харків був пустий. І ми приїхали через дев’ять місяців у Харків, і знаєте, як кажуть: «Як вовка не годуй, а він все одно у ліс дивиться». Ми повернулися назад у Харків, поближче. На той момент ще була надія додому поїхати», — говорить Заковоротня.
«Зараз вони дім пошкодили, а завтра — сім’ю мою»
23 січня 2025 року Сергій Заковоротній став на захист України.
«Чоловік мені сказав: «Зараз вони дім пошкодили, а завтра — сім’ю мою». Я його прекрасно розумію. Він пішов (у військо — ред.) 23 січня 2025 року і через два місяці пішов його батько. Потім після свекра пішов мій тато. Мій тато зараз служить у Дніпрі. Чоловік і свекор — вони служили разом», — розповідає дружина полеглого захисника.
Сергій Заковоротній у бліндажі. Фото надала Лілія Заковоротня
Лілія розповіла, що Сергій служив в артилерійському підрозділі, який згодом прикомандували до 13-ї бригади НГУ «Хартія». Через маленький зріст у війську чоловік отримав позивний «Малий».
Сергій Заковоротній. Фото надала Лілія Заковоротня
Сергій Заковоротній на бойовій позиції. Фото надала Лілія Заковоротня
Він завжди допомагав людям, був такий невідмовний. Я йому скільки разів казала по службі: «Ну скажи, що ні. Чого ти не можеш відмовитися?» Він: «Я не можу, там хлопці, треба їхати». Він дуже такий за справедливість, щоб все було, як кажуть, правильно, по-чесному. Не любив, коли брешуть.
Лілія говорить, що коли чоловік приїжджав з фронту додому, родина намагалася більше часу проводити разом.
Сергій та Лілія Заковоротні. Фото надала Лілія Заковоротня
«Його відпускали раз у місяць на чотири дні та було дві відпустки раз на рік. Ми їздили у Французький бульвар, у ресторан фаст-фуду старшу водили, там є розважальні гірки. Ми вдома не сиділи, і дочці це подобалося, що ми ходимо, гуляємо», — згадує Лілія.
Сергій Заковоротній разом з сином Назаром. Фото надала Лілія Заковоротня
Вона говорить, що про військову службу вдома Сергій не розповідав.
«Я сильно у нього не питала — він не розказував, а я старалася не лізти у душу. Казав: «Коли вдома — мене тягне туди, до хлопців, до побратимів, а коли я там, мене тягне додому»», — говорить дружина полеглого захисника.
Автівку атакували «дрони-ждуни»
Сергій Заковоротній загинув під час виконання бойового завдання у селі Українці на Дніпропетровщині 11 березня 2026 року — автівку, у якій їхав чоловік, атакували російські безпілотники.
Сергій Заковоротній на бойовому завданні. Фото надала Лілія Заковоротня
«За розповідями побратимів та командування, вони поїхали хлопців відвозити на позицію міняти. Виставили гармату, він був як корегувальник, і треба було її відкорегувати. Він поїхав, виставили, назад поверталися — один дрон влучив у машину, пропалив метал і випустив газ. Інший знизу зайшов на удар. Як мені хлопці розповіли — це «ждуни» сиділи», — каже дружина загиблого воїна.
Сергій Заковоротній у військовому екіпіруванні. Фото надала Лілія Заковоротня
За словами Лілії, коли побратими евакуювали тіло Сергія, у кишені його бронежилета знайшли найцінніші для нього речі, які він ніколи не залишав під час виїздів.
Шеврон «Я ношу тебе в кишені біля серця», який Лілія подарувала Сергію. Фото надала Лілія Заковоротня
«У нього в кишеньці була обручка. Він завжди, як їхав на позицію, знімав її. Казав, що боїться, що десь може зачепитися. Обручка у бронежилеті лежала і емблема, яку я йому дарувала на День закоханих — «Я тебе ношу в кишені біля серця». Я йому все казала: «А чому ти носиш його в бронежилеті?» А він: «Ти читала, що там написано? Там написано: «Я ношу тебе в кишені біля серця», — говорить Лілія.
«Ти знаєш, що тата немає?»
Про загибель чоловіка Лілія дізналася, коли була в Києві на курсах з домедичної допомоги. Повернувшись до Харкова, жінка радилася з лікарем, як краще повідомити цю звістку дев’ятирічній Ангеліні.
Діти Сергія та Лілії Заковоротніх. Фото надала Лілія Заковоротня
«Дитина одразу зрозуміла, що щось не те. Коли я її забрала, до мене приїхала кума, її хресна. Донька сиділа в інтернеті, у TikTok. Кажу доню, ти знаєш, що тата немає, тато загинув. Я бачу, що вона хоче плакати. А потім ми сидимо на кухні, і я чую, що вона плаче у кімнаті. Ну, і почали кума, і я до неї (говорити — ред.), що тато не покинув її, тато завжди тебе бачить, підтримує», — ділиться Лілія.
Сергій Заковоротній разом з дружиною Лілією. Фото надала Лілія Заковоротня
Вона говорить, що зараз дитині сили рухатися далі дають заняття спортом та віра в те, що батько залишається поруч.
У мене донька займається гімнастикою, у Києві перше місце займала. Вона вірить, що тато її бачить. Вона його не бачить, а він її бачить і всюди з нею. Їй це дуже сильно дає надію, я так думаю.
Молодшому сину Сергія Назару на момент загибелі батька був один рік і вісім місяців.
Сергій Заковоротній разом з сином Назаром. Фото надала Лілія Заковоротня
«Малий підходить, у мене фотографія ж вдома стоїть. «Тато-тато» — на фотографію. Я йому даю — він її цілує. У мене аж сльози, коли я це бачу», — додає дружина полеглого бійця.
Фотографія полеглого бійця Сергій Заковоротнього. Фото надала Лілія Заковоротня
Мати та дружина згадують воїна як людину, яка ніколи не відмовляла тим, хто потребував допомСергія поховали 14 березня 2026 року — у день народження його матері.
«Мені не вистачає його підтримки»
У лютому 2025 року Сергій Заковортній отримав відзнаку Президента України «За оборону України», говорить Лілія.
Сергій Заковоротній отримав відзнаку «За оборону України» від Президента України. Фото надала Лілія Заковоротня
Мати та дружина згадують воїна як людину, яка ніколи не відмовляла тим, хто потребував допомоги, та завжди намагалася вирішувати складні ситуації.
«Мені не вистачає чоловічої підтримки його, якою він завжди вирішував все, всі питання. Бували такі моменти, що йому дзвонять до (повномасштабної — ред.) війни, що треба допомогти. Хоча вже ніч, він бере, їде, допомагає. Я йому кажу, що спати треба, а він говорить: «Ти розумієш, дзвонили, попросили»», — згадує Лілія.
Сергій та Лілія Заковоротні на Дні народження сина Назара. Фото надала Лілія Заковоротня
«Сергій є прикладом справжньої мужності, працелюбності та патріотизму. Його внесок у захист України та наближення перемоги назавжди залишиться взірцем самовідданості», — говорить мати полеглого захисника Оксана.
