За інформацією: Суспільне Харків.
Колишня директорка Дворічанського краєзнавчого музею Алла Гудь. Колаж: Суспільне Харків/Юлія Лодяна
52-річна Алла Гудь 17 років пропрацювала у Дворічанському краєзнавчому музеї, з яких 11 — на посаді директорки. Під час повномасштабної війни вона пережила окупацію громади, евакуацію, втрату власного дому, а тепер намагається у цифровому форматі зберегти все, що вдалося зібрати за ці роки, про історію громади.
«Це була не просто робота»
З 2005 по 2022 рік Алла Гудь працювала у Дворічанському краєзнавчому музеї. Почала працювати після того, як закінчила Харківське училище культури, а вже на посаді директорки музею закінчила Харківську академію культури за спеціальністю музеєзнавство. Під час навчання писала науковий проєкт та дослідження з історії Дворічанського краю. Ці матеріали збереглися в неї й досі — зараз жінка продовжує їх доповнювати.
Алла Гудь. Фото надала Алла Гудь
«Це була не просто робота, а це в мене улюблене заняття всього життя. Експонатів (у Дворічанському краєзнавчому музеї — ред.) понад п’ять тисяч було. У нас була дуже така цікава нумізматична колекція з дорогоцінних металів. Ці предмети ми не виставляли, бо не було в нас сигналізації», — розповідає Алла.
Дворічну окупували на початку повномасштабного вторгнення. Жінка продовжувала працювати в музеї, а в липні 2022 року була змушена звільнитися. Востаннє на власні очі Алла Гудь бачила музей у вересні 2022 року, після звільнення Дворічної та перед своєю евакуацією. Тоді музей ще був цілий.
Дворічанська громада після деокупації. Фото надала Алла Гудь
«Коли я виїхала, до мене дзвонили й цікавилися, розказували, що там відбувається з музеєм. Люди ще ж залишалися. І небайдужі до мене, як до директорки (колишньої — ред.) зверталися, пропонували, щоб щось із музею вивезти. Оскільки я не мала вже повноважень на той час, то я своєї згоди, щоб щось вивозили, не давала. І мені надсилали відео, весь музей розбитий», — згадує Алла Гудь.
Дворічанський краєзнавчий музей у 2023 році . Фото надала Алла Гудь
Цінні експонати, що зберігалися в сейфах музею, зникли.
«Сейфи зламані, нічого немає. Я просила матеріали з історії району, по організаціях, по населених пунктах, бо збирали ж ті матеріали ветерани війни, вчителі, краєзнавці, і мені дуже було шкода цього. Ну і сказали, що нічого немає. Куди все ділося, ніхто нічого не знає», — ділиться жінка.
Я по сьогоднішній день не можу змиритися, що все так пропало, бо більша частина життя мого свідомого пройшла в тому музеї. І для мене це трагедія. Може комусь не має значення, а мені дуже шкода всього.
«Майбутнього в громаді не бачу»
Алла намагалася адаптуватися та реалізувати себе після евакуації. З 2022 року встигла декілька разів переїхати та змінити місце роботи. Працювала в бібліотеці Харкова та у Волинському краєзнавчому музеї.
Обирайте Суспільне як джерело новин в Google Обирайте Суспільне як джерело новин в Google
«Наче так, ну що там в тому музеї сидіти? Та ні, новий колектив. Це такого рівня музей. Потрібно все вивчати, їхня історія відрізняється від нашого краю. І потрібно по відділах вивчати екскурсії, це обов’язкова умова, щоб у разі чого я могла б провести екскурсію. Як думаєте, у 50 років спокійно можна вивчити історію десь чиюсь і розповідати? Це дуже важко», — каже Алла Гудь.
Алла Гудь. Фото надала Алла Гудь
Після цього жінка пройшла конкурсний відбір та отримала грант на навчання. Зараз опановує нову для себе професію — SMM-спеціаліста.
«Хтось, може, вже облаштував своє життя, а я не можу цього зробити, не знаю, чому. Я хочу просто додому і все, більше я нічого не хочу. Це в мене такий стан. Звичайно, працюватиму далі. Але просто от я не знайду, де мені краще, чесно кажучи», — ділиться вона.
Алла Гудь згадує, під час евакуації у вересні 2022 року волонтери пропонували їй забрати з собою речі, але жінка тоді майже нічого не взяла.
«Я подивилася і кажу: тут (у Дворічній — ред.) усе моє життя. Що там можна взяти… Виїхала з документами на дім і якісь речі, бо це вересень був, щось взутися та дві курточки взяла. І більше нічого. Уже у 2023 році я повернулася в Харків, бо вдома залишався кіт в мене, сусіди дивилися. Хотіла забрати кота, кота бідного вбило, не дочекався», — розповідає дворічанка.
Фото з Дворічанського краєзнавчого музею до повномасштабного вторгнення. Фото надала Алла Гудь
Знайома Алли привезла у Харків з її будинку альбом з родинними фото.
«Я так і не наважилася, я не змогла просто поїхати. Потім мені зняли відео з будинку. Руїни усюди, замість стелі — небо блакитне, птахи співають, все розвалене. А потім уже сказали, що немає наших будинків і дивилася я по знімках з космосу — немає будинку. Дуже шкода, звісно», — каже вона.
Сертифікат за знищене житло жінка ще не отримала.
«Мене запрошували не зовсім давно на цю комісію і вони сказали, я якась тисячна по рахунку, а вони тільки 580 взяли заявок в роботу. Я категорично до цього всього відношуся і висловила їм свою позицію стосовно цього, вважаю, що комісія бездіяльна просто. Навіть закінчиться сьогодні війна, я майбутнього не бачу там. Тому що я не бачу себе в цій громаді. Як би там важко не було, це хіба що на могилку до батьків зʼїздити й все», — ділиться Алла Гудь.
«Я вболіваю за свій край»
Ще у 2020 році Алла Гудь створила у Facebook сторінку музею, де публікувала історичні замітки та висвітлювала життя музею. Під час повномасштабної війни сенс сторінки змінився, каже вона.
«Коли щось виставляю, то прошу, у кого — насилайте свої фотографії, свої історії, якісь документи. І люди надсилають: хтоcь прямо мені на схвалення в групу, а хтось в особисті надсилає. Я стараюся, якось підбираю, щоб щось написати», — каже Алла.
Фото з Дворічанського краєзнавчого музею до повномасштабного вторгнення. Фото надала Алла Гудь
Вільний час вона проводить в обласній бібліотеці, де частково зберігся архів газети «Дворічанський край», шукає цікаві матеріали для публікацій. Окрім історичного контенту, публікує й історії загиблих військових та цивільних з громади за час повномасштабної війни.
«Я просила в групі, щоб надсилали, щоб ми зберегли пам’ять. Тому що у нас в громаді на той час не висвітлювалося нічого ні на сайті, ні на Facebook-сторінці, не було взагалі нічого. І якщо рідні люди не збережуть пам’ять, то хто її збереже?», — ділиться жінка.
Алла Гудь (друга праворуч). Фото надала Алла Гудь
Також Алла Гудь публікує в групі фото та відео з населених пунктів Дворічанської громади. Їх надсилають військові, місцеві. Часто це знімки з дронів, де люди можуть побачити свої вулиці та домівки.
«У мене зберігаються на ноутбуці фотографії нашого селища з 2022 по 2026 рік. Це цілий архів. Завдяки тому, що підтримуємо зв’язки, ми змогли побачити наше селище таким, як воно є, тому що люди попросту давно повиїжджали й ніхто нічого не бачив, що там відбувається», — каже Гудь.
Закривати групу Алла Гудь не планує. Каже, неодноразово думала про це, але не наважилася.
«Я вболіваю за наш край. Хочеться щось зберегти. Були книги з історії нашого краю. Хочеться мені це впорядкувати. І може колись писатиму, може якусь книгу видамо. Може ці фотографії стануть фундаментом для нової колекції музею, нехай хоч в електронному вигляді. Все може бути. Я думаю, що у кожного своя справа. Вважаю за потрібним цим і надалі займатися. Доля в мене, мабуть, така».
Що відомо про Дворічанську громаду
Дворічанська громада розташована у Куп’янському районі Харківської області, вздовж річки Оскіл. У 2022 році територію громади окупували російські війська, а восени того ж року під час контрнаступу ЗСУ більшу її частину звільнили. Наразі населені пункти громади мають статус територій активних бойових дій або тимчасово окупованих. Доступу до громади немає з осені 2025 року.
