За інформацією: Суспільне Харків.
Колаж: Вікторія Щербак разом з чоловіком Сергієм та Балаклія на мапі DeepState. Суспільне Харків/Вікторія Щербак/DeepState
Жителька Балаклії Вікторія Щербак вдруге евакуювалася з Балаклії та починає життя на новому місці на Закарпатті. У 2022 році жінка пережила полон — під час окупації потрапила до російської катівні, але змогла врятуватися й виїхала з дочкою спочатку до Харкова, а потім — до Львова. Після звільнення Балаклії Вікторія Щербак повернулася додому, займалася волонтерством та організувала аматорський театр. Виїхати цьогоріч, каже, наважилася через посилення російських ударів.
Як готувалася до переїзду, чи довго шукала житло та як разом із чоловіком облаштувалася на новому місці — читайте у матеріалі Суспільне Харків.
«Вдавати, що нічого не відбувається, було все важче»
Думки про другий виїзд з’явилися у Вікторії близько року тому. Весною обстріли Балаклійської громади стали щоденними, а наслідки пережитого у 2022 році полону давалися взнаки.
«Я весною й останнім часом вже досить стала погано переносити обстріли. Після полону, скажімо так, не зовсім спокійна була. ПТСР у нас. Я плакала, я не могла працювати. Лежала на підлозі у той час, коли проводиш урок — і поруч «приліт». Вдавати, що нічого не відбувається, було все важче», — згадує вчителька.
Вікторія Щербак. Вікторія Щербак/Facebook
Найважче, говорить жінка, готуватися до переїзду було психологічно. Зараз вона намагалася частіше спілкуватися з друзями та колегами.
«Це люди, з якими ти виріс, з якими ти працюєш, з якими ми плели сітки. Я навіть помітила, що я починаю віддалятися від них, менше спілкуватися. Мене дуже тримало, що я там займаюся творчістю. Театр мене дуже тримав. І спорт. Я порвала зв’язку на нозі, й не можу тепер займатися спортом. Тобто, ще одна ниточка обірвалася. Померла мама чоловіка наприкінці літа. Це була остання причина йому залишатися. Наші рідні померли», — ділиться Вікторія.
Вікторія Щербак разом з чоловіком та донькою. Вікторія Щербак/Facebook
«Зараз у нас був час на підготовку»
З Балаклії Вікторія виїжджає вже вдруге. У 2022 році, під час окупації, евакуюватися довелося поспіхом. Чоловік лишався в окупації — росіяни відмовилися його випускати. Тоді, говорить жінка, тікала із кількома сумками та ноутбуком, з документів були лише закордонні паспорти — всі інші документи забрали росіяни. Тепер до виїзду був час підготуватися.
«Я не вибрала шлях тікати з однією валізою — ми вже так тікали під час окупації. Зараз у нас був час на підготовку. Якщо людина живе й приймає рішення виїхати, треба ретельно готуватися. Якщо є можливість, то треба брати якомога більше, тому що все доводиться купувати, починаючи від шампуню, й закінчуючи помпою, холодильником», — розповідає жінка.
Обирайте Суспільне як джерело новин в Google Обирайте Суспільне як джерело новин в Google
Вікторія Щербак разом з чоловіком Сергієм. Вікторія Щербак/Facebook
Нове житло родина Вікторії шукала майже рік. Спершу дивилися будинки у центральних регіонах, потім вивчали пропозиції на заході.
«Ми тричі виїжджали, по Україні їздили з чоловіком машиною. За 1000 кілометрів. На Хмельниччину, у Кіровоградську область, по Полтавщині їздили — шукали будинки. На жаль, якщо було досить віддалене місце, то там було не те, що нам на OLX показували — виявлялося, що немає свердловини, або немає опалення в кімнатах — і треба все зробити до зими, а як це зробити? Виявлялися абсолютно інші подробиці, плюс дуже важка була логістика. Донька з Харкова не могла доїхати — настільки це була глибока сільська місцевість, що дістатися було важко», — говорить Вікторія Щербак.
«Насправді тут дуже високі ціни»
Зрештою родина зупинилася на будинку в угорськомовному селі на Закарпатті. Тут сім’я мешкає з вересня та облаштовує побут і планує ремонт.
Будинок, який орендує родина Вікторії Щербак на Закарпатті. Вікторія Щербак/Facebook
«Дуже важко насправді. Ми звикли до гарних умов. Тут, скажімо так, навіть те, що чоловік дивився, він не міг перевірити деякі речі. Наприклад, ми не підозрювали, що немає води. Взагалі, виявляється, дуже велика проблема для всіх — вода. Криниця пуста, одна свердловина з двох пуста», — розповідає жінка.
Кімната у будинку, який орендує родина Вікторії Щербак на Закарпатті. Вікторія Щербак/Facebook
Ми ще не купили будинок, але все одно ми вже нікуди не поїдемо, тому що це більш-менш реальна ціна для нас. Насправді тут дуже високі ціни. Але нам діватися немає куди. Нам доведеться вкладатися, робити ремонт. Плюс угорці, які нам продають цей будинок, вони спочатку сказали, що продають будинок з меблями, а тепер кажуть, що за меблі ми маємо окремо заплатити ще тисячу доларів. Ми з меблів дуже мало чого брали: два столи, стілець. В основному, брали речі й по сільському господарству, мотоблок, все, що користь нам дасть — воно все дуже дороге.
Вікторія Щербак. Вікторія Щербак/Facebook
Поради переселенцям з власного досвіду
Виходячи з власного досвіду другої евакуації, Вікторія Щербак радить іншим людям, які планують переїзд, ретельно все планувати й зважати на побутові та юридичні нюанси.
«Ми в угорському селі. Треба краще обирати, якщо на Закарпатті — то більш східні райони — там українські села. Тому що дуже важко домовлятися, якщо немає перекладача», — говорить Вікторія.
Дуже добре перевіряти документи, тому що, наприклад, нам трапився рієлтор, який запевнив, що все добре з цим будинком. Виявилося, що документи — не в порядку. Ми зараз живемо й чекаємо, поки люди зроблять документи. Це дуже важливо — перевіряти документи.
Тераса у будинку, який орендує родина Вікторії Щербак на Закарпатті. Вікторія Щербак/Facebook
Перевізники — краще домовлятися, де люди працюють й дбають про своє ім’я. Все було дуже чітко, чесно, прозоро. Вони поступилися у ціні.
«Мені дуже допомагає, що ми удвох з чоловіком»
На Закарпатті є можливість знайти роботу — вакансій достатньо, каже Вікторія Щербак, але нині продовжує працювати дистанційно у Балаклійському ліцеї №4. Говорить, як і після окупації, пережити стрес допомагає улюблена робота та підтримка близьких.
Вікторія Щербак разом з чоловіком Сергієм. Вікторія Щербак/Facebook
«Мені дуже допомагає, що ми удвох з чоловіком. Ми одне за одного дуже тримаємося, допомагаємо… Допомагає робота. Я дуже рада, що я продовжую працювати у своєму ліцеї — я так і директору сказала. Це та рутина незмінна, яка тримає тебе на плаву. Ти, як завжди, вже багато років, виходиш на урок, бачиш тих же дітей, починаєш так само урок. І ти розумієш, що все в порядку, і легше стає», — каже вона.
На подвір’ї нового будинку Вікторія вже почала облаштовувати простір: висадила полуницю, яку привезла із собою з Балаклії, та планує зайнятися ландшафтним дизайном. У планах на майбутнє — також знайти можливості для творчості та співу в новій громаді.
Полуниця, яку висадила Вікторія Щербак на Закарпатті. Вікторія Щербак/Facebook
Квартиру в Балаклії родина залишила як плацдарм, розказує вчителька. Попри побудову нового життя на Закарпатті, подружжя мріє повернутися додому, щойно дозволить безпекова ситуація.
«Будемо робити будинок, у будинку ремонт. Будемо подорожувати, тому що тут ближче до кордону, тут є можливість побувати у Карпатах — чоловік ще жодного разу не був. Якщо все налагодиться у Балаклії, ми повернемося. Я про це мрію, тому що там моя донька (старша — ред.) похована, там наші батьки поховані. Там наша Батьківщина, ми хочемо туди повернутися», — говорить Вікторія Щербак.
