Мер Берестина: Можемо зробити “золотий асфальт”, але головне зараз – безпека

Як зустрічали переселенців, виводили дітей на очне навчання у школах під час війни, чому допомагають ЗСУ, а не вкладають кошти у «золотий асфальт», розповіла МГ «Об’єктив» Світлана Кривенко, міський голова Берестина, невеличкого міста в тилу Харківської області.

«Чоловіки все військове взяли на себе, а я господарськими питаннями займалася»

«Після 24 лютого 2022 року ми всі змінилися. Зараз розуміємо, як не цінували, що в нас було, а без багатьох речей можна обійтись. Натомість тепер почали цінувати свій час, родину, друзів і навіть власне життя», – відверто каже Світлана Кривенко.

А відчуття політичної відповідальності – лише загострилося, попри 11-річний досвіт керування: спочатку на посаді сільського голови, а останні шість років – мера Берестина.

«Коли почалась війна, я зателефонувала своїм дітям – вони в той час у Харкові мешкали. І поки син із вагітною невісткою сюди доїхали, на це пішов, мабуть, цілий день, бо корки були, весь цей час я була на роботі, бо у нас територіальна оборона зібралася біля військової адміністрації, добровольці записувались. Прийшли хлопці з Товариства Червоного Христа, потім наша волонтерська бригада, яка ще до війни працювала. Молодь коктейлі Молотова виготовляла, хлопці піддони збивали, тому що розуміли, що необхідно підвальні приміщення під укриття якось пристосовувати», – описує перші години повномасштабного вторгнення Світлана Кривенко.

А ще треба було підтримувати діяльність чотирьох комунальних підприємств, бо тривала зима, тож місто мало бути з теплом і з водою, мали продовжувати вивозити сміття попри перебої з паливом.

Фото: Світлана Кривенко/фейсбук

«Я зрозуміла, що відповідаю за все це, тому що очолюю місто. Але мене дуже підтримала ХОВА, районна державна адміністрація та районна рада. Чоловіки очолювали ці ради, і це була така чоловіча підтримка, все військове, що необхідно, вони взяли на себе, а я вже господарськими питаннями займалася. Ті ж лікарні, бо Харків почали обстрілювати, а ми туди хворих на гемодіаліз возили, тому треба було знайти інше місце, куди везти пацієнтів, вирішили у Полтаву», – розповідає очільниця Берестина.

Зустрічала переселенців у 2014 році з Донбасу – і у 2022-му з Харкова

У крамницях за добу 24 лютого повністю зникли всі харчі, полиці стояли пусті. Тож пані меру доводилося бути на зв’язку з магазинами, аптеками, аграріями, тому що в Берестин уже поїхали перші люди.

«І ми просили якісь продукти, щоб їм допомогли. Необхідно було розселити людей: переважно їхав Харків, а ще Вовчанськ і Куп’янськ. До речі, деякі люди у нас досі тут живуть, вони вже вважають Берестин своїм рідним домом», – каже очільниця міста.

Близько 12 тисяч внутрішньо переміщених осіб приїхали до Берестина після 24 лютого. Дехто згодом повернувся до Харкова, хтось поїхав далі, але й чимало залишилося. Наразі в Берестині мешкає близько 8000 ВПО: оселилися в колишніх гуртожитках вишів, придбали будинки чи орендують житло.

Джерело

Новости Харькова