За інформацією: Суспільне Харків.
Військовослужбовець Максим Вакуленко. Фото надала Юлія Голенищева
Бойовий медик 36-ї бригади морської піхоти Максим Вакуленко потрапив у російський полон навесні 2022 року під час оборони Маріуполя. Понад три роки його вважали зниклим безвісти. В Україні його чекала родина, зокрема маленький син. У травні 2025 року стало відомо: Максим живий і повертається додому.
Що пережила родина, як шукали і дізналися про повернення військового, розповіла Суспільне Харків мама Максима Вакуленка Юлія Голенищева.
Оборона Маріуполя та зникнення Максима Вакуленка
За словами Юлії, її син підписав контракт з 36-ю бригадою морської піхоти у 2019 році. 24 лютого 2022 року був під Маріуполем, у Водяному.
"Вони прийняли бій і пару днів були у Водяному. Там йшли сильні бої. Вони відступили, та за кілька днів зайшли у Маріуполь, на завод Ілліча. Там обороняли Маріуполь 48 діб", — каже жінка.
Максим Вакуленко на службі. Фото надала Юлія Голенищева
За її словами, за ці 48 діб Максим виходив на зв’язок тільки вночі, через кожні 2-3 дні. Писав повідомлення, зв’язок був поганий. А 12 квітня зателефонував о 8 ранку.
Я ще кажу: "Сину, що таке? Що трапилося? Як справи?" Він каже: "Справи — погано. Нас зараз або вб’ють, або візьмуть у полон. Ми не знаємо. Я вас люблю. Тримайтеся.
"Це буквально хвилина розмови була. Я зрозуміла, що він із нами прощається. Більше ми про нього нічого не знали. Протягом року він був безвісти зниклим. Коли відбулася остання розмова, у мене був жах, страх, у вухах постійно ці слова стояли", — згадує Юлія.
Пошуки Максима Вакуленка
Юлія каже, що розпочала пошуки сина, в яких їй допомагали його однокласники, одногрупники, а також люди, яким Максим допомагав, працюючи у "швидкій".
"Максим — морпіх, бойовий медик. Перед тим, як підписати контракт у 2019 році, він працював фельдшером на "швидкій" допомозі у Златополі. Знали його багато людей. В момент, коли він потрапив у полон, ми виїхали з Харкова у Златопіль — ми там жили з чоловіком. Місцева влада там повісила бігборд про те, що Максим у полоні, що місто його чекає", — розповіла мама військового.
Син Максима Вакуленка біля бігборду з зображенням батька. Фото надала Юлія ГоленищеваЛюди різні підходили, питали, цікавилися, яка допомога потрібна. Багато людей підтримували нас. До моєї матері, яка в Златополі живе, часто підходили, питали. Всі три роки ніколи не було такого, що було байдуже. Златопіль сильно нас підтримав.
За словами Юлії, надія з'явилась, коли вона побачила допис в соцмережах зі списком військовослужбовців, серед яких був і Максим.
"Спочатку з’явився аркуш, маленький, скривавлений, з прізвищами. Це самі хлопці написали й закинули його в інтернет, щоб ми зрозуміли, що вони — живі. Мені, мабуть, людей 20 переслали цей допис в інтернеті", — каже Юлія.
Так цікаво, він був переліку на цьому аркуші під номером 11. Вони самі нумерували, писали. А 11 листопада він народився. Я думаю: невже магія чисел? Подумала, що має бути щось хороше. Не має бути поганого.
Список з прізвищами військових, ймовірно, полонених, опублікований в соцмережах. Фото надала Юлія Голенищева
Боротьба за визволення з полону
Юлія каже, що боротьба за визволення сина почалась після того, як росіяни оприлюднили відео з українськими полоненими військовими в Оленівці.
"Там знімали сюжет. Ми Максима знайшли там вдалині, ми зрозуміли, що це він. Росіяни його не підтверджували, він вважався безвісти зниклим. Після цього відео ми більше не могли його знайти", — згадує мати.
Максим з мамою . Фото надала Юлія Голенищева
За словами Юлії, вона почала спілкуватися з людьми, у яких теж безвісти пропали рідні: вони ділилися один з одним інформацією, куди звертатися, куди писати заяви, разом виходили на акції.
"У мене всередині дуже боліло. Для мене протягом 37 місяців та 12 днів було 12 квітня. Я просто проживала щодня ще одне 12 квітня. Ми жили від обміну до обміну. Ми шукали. Чекали. Коли я вийшла перший раз на акцію, мені стало там легше, тому що там були люди, як і я. Ми кричали: "Поверніть полонених!"
Ми боролися за те, щоб про них ніхто не забув. Мені здається, для них це теж важливо. Я продовжую виходити на акції все одно, підтримувати людей, показувати, що це реально, що вони повертаються.
Мати Максима Вакуленка Юлія на акції щодо повернення полонених. Фото надала Юлія Голенищева
Обмін у форматі "1000 на 1000" та повернення Максима
За словами Юлії, коли прийшли дні обміну "1000 на 1000", вона весь час ходила з телефоном, чекала на звістку від сина, сподівалась на повернення.
"Кожен із нас чекав, кожен з нас знав, що шанси збільшуються, що може потрапити його родич. Перший день я з телефоном ходила. Не розлучалася. Другий день, третій день", — каже жінка.
Коли він потрапив у полон, ми почали з дівчатами спілкуватися, я почала робити мотанки. Дівчата продавали їх, купували прапори, їздили за кордон й дарували їх. Мені дівчата подзвонили, говорять, що треба зробити чергову партію мотанок. Я сиділа й робила мотанки — і тут надходить смс-повідомлення. Я підходжу до столу, відкриваю, а там надсилає Координаційний штаб: "Вакуленко Максим…"Я одразу зрозуміла, що його повернули.
Мотанки, які робила Юлія, щоб допомогти українським військовим. Фото надала Юлія Голенищева
"Я кричала, я плакала. Я щипала себе, щоб зрозуміти, що це — не сон, що мені це не наснилося. Подзвонив Координаційний штаб, СБУ. Я зрозуміла, що мою дитину повернули. Почала чекати на його дзвінок. Він подзвонив за пару годин і сказав: "Слава Україні!" Я плакала і не могла зрозуміти, що зі мною відбуваються. Я тільки чула голос своєї дитини: "Мамо, я на волі", — розповіла Юлія про день повернення сина.
Повернення Максима з полону. Фото надала Юлія Голенищева
За словами жінки, Максим боявся, що їх не повернуть. Син розповів, що українські автобуси затримувались на кордоні, військові нервували.
"Вони сиділи, дивилися вдалечінь, де мали їхати автобуси. Вони переживали, щоб їх не повернули назад. Вони цього боялися. Коли заїхали наші автобуси, каже, що видихнули. Коли почули "Слава Україні", то зрозуміли, що вони — на волі. Коли їх везли вже в реабілітаційний центр, то вздовж дороги стояли люди з прапорами. Він каже: "Мамо, як це красиво. Це неможливо передати, коли нас зустрічає стільки людей", — згадує Юлія.
Перша зустріч Максима з сином після полону. Фото надала Аліна Вакуленко
За її словами, через сім днів зняли карантин і дозволили приїхати до Максима в реабілітаційний центр.
"Ми на восьмий день приїхали. Ми з ним побачилися. Він дуже хотів побачити свого сина. Він сина бачив, коли тому було півтора року, а зараз йому чотири з половиною роки. Він жив тільки тим, щоб побачити сина та обійняти дитину. Звісно ж, зустрілися, побачилися", — каже Юлія.
Одночасно важка була зустріч і щаслива. Він худий, замучений — це видно. Йому дуже тяжко далися ці три роки. Але він щасливий на волі.
Перша зустріч Максима з сином після полону. Фото надала Аліна Вакуленко
Зараз триває реабілітація, каже жінка. Вона ще триватиме декілька місяців, тому що полон дуже підкосив здоров’я Максима.
"Я тільки одне можу сказати: біль, який у матері в душі, болить дуже сильно. Він не проходить до тих пір, поки не зрозумієш, що ти можеш взяти телефон, набрати свого сина й почути його голос. До цього моменту біль не піде з душі. Але треба вірити, чекати. Обов’язково боротися, обов’язково виходити на акції, щоб їх не забували. Щоб усі знали та чули, чому ми живемо, чому ми спимо, їмо. Це завдяки їм", — каже Юлія.
Вони пішли воювати за нас, а ми маємо боротися за них. Не тільки матері полонених, а щоб кожна людина розуміла, чому він зараз живе вільним життям.Читати ще
Читати ще
Як дружини зустрічали чоловіків, на повернення яких не очікували| РЕПОРТАЖ з другого дня обміну
Читати ще
В Україну повернувся житель Харківщини Олександр Зуєв, який перебував у російському полоні з листопада 2024 року
