Помічники окупантів часто отримують умовні терміни.
Після звільнення Харківської області десятки людей, що співпрацювали з росіянами під час окупації, стали підозрюваними у кримінальних справах. В останній місяць року суди почали виносити перші рішення. Як правило, колаборанти отримують умовні терміни або заборону займати певні посади.
Минулого року харківські поліцейські оголосили підозру в колабораційній діяльності 195 громадянам України. Більшість з цих підозр — 117 — отримали жителі громад, що були в окупації.
«Мова йде про обвинувачення у державній зраді, колабораційній діяльності, пособництво державі-агресору, участь у незаконних збройних формуваннях», — уточнив начальник поліції в Харківській області Володимир Тимошко у щорічному звіті.
Більше 50-ти справ передані до суду, по деяким із них вже є вироки.
Кому присудили найбільше?
Усього кілька людей із Харківської області отримали реальне покарання і сидітимуть у тюрмі. Серед них трапляються і досить відомі люди, наприклад, колишній артдиректор харківського телеканалу «Тоніс-центр» Сергій Шапошников, який виготовляв листівки для «підняття бойового духу» окупантів. 61-річний чоловік має доньку, що живе в Москві. Як встановило слідство, він наговорився телефоном із родичкою-путіністкою, надивився російських телеканалів та вирішив під їхнім впливом допомогти росіянам окупувати Україну.
«Чоловік виготовляв у себе вдома листівки із зображенням символіки латинської літери Z та триколору російського прапора. Виготовлені макети листівок він надсилав своїй доньці», — розповіли в прокуратурі.
Дочка виявилась не простою, а впливовою, зі знайомствами в різних російських міністерствах. Вона і запропонувала кремлівським чиновникам використати батькову творчість на користь окупаційної армії. Московські типографії друкували листівки з літерами Z, триколорами та лозунгами на кшталт «Работайте, братья! Победа за нами! Мы на своей земле!», а потім везли їх до своїх військ на фронт.
Колишнього телевізійника затримали у серпні. Фото: Харківська обласна прокуратура
Колишній телевізійник працював на ворожу пропаганду з квітня по серпень 2022 року. У серпні його заарештували, а наприкінці минулого року Дзержинський суд присудив йому 10 років позбавлення волі — це мінімальний термін, який передбачає пункт 6 статті 111-1 (Організація та проведення заходів політичного характеру, здійснення інформаційної діяльності у співпраці з державою-агресором та/або його окупаційною адміністрацією). Чоловік свою вину визнав.
Ще одне реальне покарання у в’язниці отримав куп’янський чиновник, який погодився співпрацювати з росіянами під час окупації міста. 58-річний Юрій Дмитрієнко очолив очолив комунальне підприємство «Благоустрій міста», перереєстрував його в окупаційних органах влади та збирав гроші за комунальні послуги на користь росіян. Суд покарав його на 5 років позбавлення волі з конфіскацією усього особистого майна. Це — теж найменше покарання, яке передбачала стаття.
Колаборанти на волі
Два вищезгаданих вироки — мало не єдині випадки, коли добровільні помічники окупаційної армії отримали реальне покарання у вигляді тримання за гратами. Найчастіше суди відпускають на волю співробітників окупаційних адміністрацій та старостатів.
Наприклад, на волю вийшла Олена Марченко, яка добровільно погодилася отримати від окупантів “посаду” старости села Василенкове Шевченківської територіальної громади Куп’янського району. Жінка відома тим, що до війни мешкала на Північній Салтівці, її 9-поверхівка під час обстрілів була дуже пошкоджена, але навіть втрата дому не зашкодила харків’янці працювати на окупантів. Зараз вона на волі, арешт на її майно зняли. єдине покарання — заборона займати посади в українських органах влади на 10 років. Тобто, у 2033 жінка може знову очолити те ж село, в якому вона працювала на росіян. Такий м’який вирок Марченко отримала тому, що пішла на співпрацю зі слідством.
На свободу вийшла ще одна сільська начальниця, Галина Немич, яка у березні погодилася стати секретарем сільради у Вишневому Ізюмського району. Вона допомагала окупантам збирати дані про мешканців села, щоб готувати фейкові вибори, складала списки тих, хто відмовився отримати матеріальну допомогу від окупантів. Їй теж не можна займати державні посади до 2033 року. М’який вирок зумовлений тим, що підозрювана «визнала свою винуватість» та погодилася на розгляд справи у спрощеному порядку, тобто, фактично відмовилась від права подавати апеляцію.
За точно такою ж процедурою йшли суди ще над кількома учасниками окупаційних адміністрацій. Наприклад, водія ізюмських поліцаїв покарали тим, що позбавили права займати владні посади на 15 років. З середини червня по вересень Віктор Шевченко обслуговував автопарк гаража так званої народної міліції, аж поки його роботодавців не прогнали бійці ЗСУ.
Ці справи схожі тим, що усіх підозрюваних судили за ч. 2 статті 111-1. Така кваліфікація справи, на відміну від ч. 5 або ч. 6 тієї ж статті, не передбачає реального покарання взагалі, бо тут йдеться про зайняття посади, «не пов’язаної з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій «. Очевидно, що і старости сіл, і секретарі сільрад все ж таки виконували і адміністративно-розпорядчі, і господарські функції, бо це передбачено їхніми посадовими обов’язками, але врешті слідчі обрали для звинувачення найлегшу частину статті. Максимальне покарання, яке вона передбачає — це конфіскація майна, але ні в кого нічого не забрали.
Навіть ті обвинувачені, яких неможливо судити за частиною 2, бо їхня участь в діяльності російської армії надто очевидна, врешті не йдуть до тюрми. Наприклад, Київський суд Харкова відпустив на волю Олега Демченка з Куп’янського району. Його звинувачували за частиною 4 статті 111-1: «Передача матеріальних ресурсів незаконним збройним чи воєнізованим формуванням, створеним на тимчасово окупованій території, та/або збройним чи воєнізованим формуванням держави-агресора, та/або провадження господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором». Він разом з російськими вояками продавав солярку та возив на ринок вкрадене в місцевих фермерів зерно.
Такий злочин передбачає або штраф (10 тис. неоподаткованих мінімумів), або до 5 років позбавлення волі. Демченко отримав три роки тюрми, але не просидів ані дня, бо суд відразу ж замінив йому покарання умовним терміном на 1 рік і відпустив додому.
«Як би не намагалась російська пропаганда представити, що на деокупованих територіях Харківської області проходять жорстокі фільтраційні заходи і репресії проти місцевих мешканців, навіть ті, хто реально співпрацював з окупантами, займав “посади” у так званій “владі”, вів “бізнес” з російськими військовими, возив так званих “міліціонерів” на “завдання”, як правило отримують позбавлення права на 10-15 років обіймати посади, пов`язані із виконанням функцій держави та місцевого самоврядування, або умовний строк на 1 рік», — такі висновки зробили аналітики «Харківського антикорупційного центру».
Підозрювані не під вартою
Суди доволі поблажливо ставляться до харківських колаборантів навіть на етапі слідства. Часто вони чекають на кінець розслідування та суд не в ізоляторі, а вдома, на волі. Наприклад, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області відмовив прокуратурі у клопотанні про тримання під вартою Катерини Донник. Вона з серпня по вересень фактично очолювала село Савинці Ізюмського району та передавала росіянам інформацію про жителів села. Жінка звинувачується за 5 частиною статті 111-1, що передбачає вже не умовне, а реальне покарання — від 5 років за гратами. Попри застереження прокуратури, що колишня «гауляйтерша» може втекти або тиснути на свідків, суд не взяв жінку під варту.
Мало не лишилася на волі і підозрювана в ще більш серйозному злочині. Дар’ю Кригіну звинувачують в тому, що вона корегувала ворожий вогонь. За даними слідства, жінка наводила ракети на харківські будинки, лікарні, школи, частини, де розміщувались підрозділи ЗСУ та Нацгвардії. Суддя Дзержинського райсуду відпустила її під заставу у майже півмільйона гривень, але ця подія набула дуже широкого суспільного резонансу. Рішення судді розкритикували і юристи.
Справа Кригіної викликала великий суспільний резонанс. Фото: Дар’я Кригіна/Instagram
«Не можна в одній ухвалі писати, що існує цілком обґрунтований ризик, що обвинувачена виїде у рідний Антрацит у Луганській області, і одночасно відпускати під заставу. Заставу у розмірі 500 000 грн обвинуваченій, у якій при обшуку знайшли 200 000 доларів, 160 000 євро та 700 000 рублів, російських. Так, ці кошти арештовані, але рівень матеріального статку особи добре характеризують», — обурився член Національної асоціації адвокатів, юрист Антикорупційного центру Володимир Рисенко.
Після скандалу на вимогу прокуратури Апеляційний суд скасував рішення першої інстанції та відправив Кригіну в ізолятор до 19 лютого.
Іноді суспільний інтерес до резонансних справ стає на заваді відверто поблажливим рішенням. Але під час війни, коли судові засідання проходять у закритому режимі, інформація про засідання з’являється через кілька днів після їхнього проведення, а іноді взагалі не стає публічною. До того ж масові акції під час війни заборонені, а значить здійснювати громадський контроль над судами не завжди можливо.
