За інформацією: Суспільне Харків.
Військовий Артем Фисун в реабілітаційному центрі після поранення та втрати ноги, жовтень 2026 року. Артем Фисун/Facebook
Боєць спецгрупи «Гострі картузи» 2 окремого загону спецпідрозділу «Омега» НГУ Артем Фисун зазнав поранення наприкінці жовтня 2026 року під час виїзду на позицію. Автівка, у якій він перебував із побратимами, наїхала на міну. Побратими відразу наклали Артему турнікет та перенесли його до укриття, після чого командир евакуював пораненого з лінії фронту.
Нині боєць перебуває в реабілітаційному центрі Superhumans у Львівській області, де готується до протезування та відновлюється, щоб повернутися до виконання бойових завдань. Про перші хвилини після підриву, реакцію на стабпункті на позивний Артема «Депутат» та його плани вже за кілька місяців приїхати в Харків — у матеріалі Суспільне Харків.
«Опустив голову вниз, а там дірка й видно асфальт»
25 жовтня бійці спецгрупи «Гострі картузи» їхали на бойове завдання в Донецькій області. Молодший сержант Артем Фисун був за кермом автівки, яка рухалася фронтовим маршрутом, насиченим ураженою технікою.
Артем Фисун з побратимами, вересень 2026 року. Артем Фисун/Facebook
«Проходили певну складну ділянку, на якій «набито» понад десяток автівок і НРК, тому що на лінії фронту це така своєрідна «кілзона». І в той момент, коли ми безпосередньо проїжджали цю ділянку, як кеглями, об’їжджаючи автівки, я почув вибух. Вибух був достатньо суттєвий. Я подивився прямо й побачив, як по склу пішло «павутиння»: воно лопнуло», — згадує Артем Фисун.
Побратими після підриву тягнуть Артема до укриття, 25 жовтня 2026 року. Скріншот з відео спецгрупи «Гострі Картузи»
Одразу після детонації міни військові в салоні провели перекличку. Водночас Артем намагався втримати керування пошкодженим транспортом.
«Мій побратим «Митрич», який їхав поруч, одразу закричав: «Хлопці, що з вами?». У цей момент я знайшов у «павутинні» щілинку й подивився, куди можна їхати. І коли я відчув жар унизу по ногах, то опустив голову й побачив, що у мене однієї кінцівки немає», — розповідає омегівець.
Командир Артема Фисуна під'їхав до укриття, щоб вивезти пораненого бійця, 25 жовтня 2026 року. Скріншот з відео спецгрупи «Гострі Картузи»
Машина покотилася прямо. У цей момент я подивився, що попереду є перепона на дорозі, відвів машину й врізався в іншу — так уже, майже на гальмах. Тому що коли я намагався лівою ногою гальмувати… У мене її вже не було, тож я праву застосував, але коли опустив голову вниз, то побачив, що там дірка й видно асфальт.
«Вантажте мене в багажник, щоб машину не мити»
Коли машина зупинилася, поранений Артем вивалився із салону. Говорить, зрозумів, що в бронежилеті, шоломі, з автоматом і без ноги йому несила встати. Вибухом ногу відірвало нижче коліна.
«Після цього я закричав: «Митрич, я — «300», ліва нога — «мінус», права пошкоджена, терміново — турнікет!» У цей момент Макс підбіг до мене й почав накладати турнікет. Ми вклалися буквально в короткий період, і я вже відчував, що з мене не тече «юшка» (кров — ред.), як раніше, що нога стабілізувалася», — згадує Артем Фисун.
Медики забирають Артема до стабілізаційного пункту, жовтень 2026 року. Скріншот з відео спецгрупи «Гострі Картузи»
Після зупинки кровотечі побратими за бронежилет відтягли пораненого на триста метрів до оборонної точки. Її, каже Артем, раніше викопали там інші військові для укриття від атак з неба.
«На цьому місці я вже почав втрачати свідомість. «Митрич» почав бити мене по щоках і казати: «Тьомо, не пустуй, давай-давай». У підсумку я прийшов до тями. Кажу: «Митрич, викликай Саню». Він каже: «Саня вже їде»», — розповідає військовий.
Обирайте Суспільне як джерело новин в Google Обирайте Суспільне як джерело новин в Google
І десь там упродовж п’яти-семи хвилин приїхав командир «Залізняк» — заїхав прямо туди до нас, до ДЗОТдерево-земляна оборонна точкау. Я кажу: «Вантажте мене в багажник, щоб машину не мити, щоб потім ще на це не витрачатися». Хлопці удвох повантажили мене в багажник, і командир одразу рвонув з того місця».
Злагоджена робота побратимів, вважає Артем, врятувала ситуацію.
«Якби Саня швидко не приїхав, якби «Митрич» не наклав турнікет — якби так не сталося, то все могло б бути набагато гірше. Ми наїхали на міну дистанційного керування, яка пропалила весь верх машини. Я коли опустив голову, і в цей момент спрацювала подушка безпеки, то побачив, як подушка повністю розшита уламками. І в мене ноги всі в уламках — у пластмасі й металі. А враховуючи те, що ми завозили й паливо, і вибухівку на позицію, то якби вона спрацювала пізніше, взагалі була б біда. Але оскільки вона спрацювала раніше, то можна сказати, що весь основний удар я взяв на себе», — розповідає військовий.
«Лікар сказав, що медсестра не любить депутатів»
Після евакуації з передової Артема доставили до стабілізаційного пункту. Під час оформлення боєць назвав медикам свій позивний — «Депутат». У минулому він був депутатом Харківської районної ради.
«Лікар сказав, що медсестра не любить депутатів. На що я відповів, що депутати бувають різні. І коли потім мені операцію робили, я чув, як він розповідав, коли люди заходили: «Я в нього спитав, чому він пішов воювати. А він сказав: «А хто буде на себе відповідальність брати за те, що в країні відбувається?»», — згадує Артем.
Медики забирають Артема до стабілізаційного пункту, жовтень 2026 року. Скріншот з відео спецгрупи «Гострі Картузи»
Після операції в стабілізаційному пункті Артема Фисуна транспортували до Львівської області. Військовий каже, що дорога через кілька регіонів показала брак умов на заправках і зупинках уздовж трас для маломобільних людей.
«Я зміг в туалет сходити тільки в Пирятині. Чому? Тому що основна маса місць не облаштовані під те, щоб людина з каталки могла сходити в туалет. Тільки в Пирятині, на заправці ОККО, мені вдалося це зробити. Там був такий молодий хлопчик Даня. Я кажу: «Завозь мене, бо я тут вам зараз «дам». Він каже: «Я зараз піду спитаю». Він спитав, і вони дозволили. Ми заїхали, і я нормально сходив у туалет» — згадує омегівець.
Артем Фисун у реабілітаційному центрі без ноги, жовтень 2026 року. Артем Фисун/Facebook
І оце теж суттєве питання: як в умовах війни навіть елементарні потреби варто забезпечувати пораненим людям, яких зараз дуже багато насправді. Тому це теж треба передбачати на державному рівні, на місцевому — і на всіх інших рівнях для того, щоб убезпечити й зробити кращі умови для людей.
«Тут повністю всім забезпечують — від їжі до протезування»
Наступного ранку Артем прибув до центру Superhumans у Львівській області. Там лікарі прооперували бійцю травмований палець та почали підготовку ноги до протезування. Від пропозицій виїхати на лікування за кордон військовий відмовився.
«Тут дуже кваліфікований персонал, класні спеціалісти, лікарі. Тут повністю всім забезпечують — від їжі до протезування. До мене вже приїжджали друзі й з Чехії, й зараз німці приїжджали, пропонували їхати в Європу лікуватися й відновлюватися. Я сказав: «Ні, я буду тут, тому що це найкращий центр»», — говорить військовий.
Артем у реабілітаційному центрі з волонтерами, листопад 2026 року. Alexander Schumski/Facebook
За його словами, уникнути тяжчих уражень під час вибуху йому допомогло кевларове спорядження.
«З правою стороною мені пощастило, тому що я завжди ношу кевларовий напашник і кевларове сидіння. Це такі спеціальні, які беруть на себе уламки. Тобто в мене повністю пах і верх ніг були прикриті кевларом, що мене додатково врятувало, я вважаю. У мене ще кевларові накладки йдуть під колінами збоку, але вибухова хвиля, коли ліву ногу відірвало, трішки зачепила праву. І оскільки з того боку не було кевларової вставки, у мене права нога була порвана. Тепер вона зашита», — розповідає Артем Фисун.
І тому, користуючись нагодою, хочу наголосити: якщо військові мають можливість придбати собі якісне обладнання, таке, як було в мене, з кевларовими накладками на ноги, на руки, то хай обов’язково цим користуються. Тому що в сучасній війні це дуже суттєво допомагає вижити й залишитися з уцілілими кінцівками.
«Чому я без однієї кінцівки не зможу дозволити собі повноцінне життя? Зможу. І роблю це»
За кілька місяців Артем розраховує отримати приміряльний протез, почати ходити й приїхати до Харкова.
«У найближчий місяць плани — стати на ноги, а через два місяці — приїхати додому в Харків. Командир мені дзвонив, сказав, що він чекає мене в строю в будь-який момент. Ви ж розумієте, що армія — це достатньо широка структура. Звичайно, що відразу на «передок» бігти ніхто в такому стані не буде, та й це недоречно. Але в цілому бути дотичним до цих процесів, і навіть керувати дронами вже можна вдома з квартири», — говорить військовий.
Артем Фисун з побратимом на фронті, вересень 2026 року. Артем Фисун/Facebook
Нині Артем постійно на зв’язку з побратимами, також його навідують знайомі волонтери й депутати.
«Один з побратимів зателефонував і каже: «Те, що ти залишив там ногу — це точно так, як колись Сірко Кошовий отаман Запорозької Січі Іван Сірковіддав свою руку за те, щоб вороги не зайшли на Січ. Отак і ти залишив ногу, щоб орки не пройшли через Донеччину«», — розповідає Артем.
Знаєте, що мене надихнуло? Я згадав такого відомого у світі персонажа, як Нік ВуйчичНік Вуйчич — це всесвітньо відомий австралійський мотиваційний спікер, меценат та письменник, який народився з рідкісним генетичним захворюванням — синдромом тетраамелії, тобто без рук і ніг. І подивіться: він там і в гори підіймається, і всюди, і ще там людина шалених статків, скажімо так, і дозволяє собі повноцінне життя в такому стані, в якому він є. То чому я без однієї кінцівки не зможу дозволити собі повноцінне життя? Зможу. І роблю це.
Артем Фисун з побратимами на фронті, березень 2026 року. Артем Фисун/Facebook
Водночас омегівець додає, що спецгрупа «Гострі картузи» нині має потребу в поповненні кадрів.
«Зараз дуже велика потреба в пілотах. Пілоти FPV-дронів і «Мавіків». Молоді пілоти нам зараз потрібні. Вони більше схильні до цього», — каже Артем Фисун.
