За інформацією: Суспільне Харків.
Історик Андрій Парамонов. Andrey Paramonov/Facebook
Як здійснювалися евакуація та мобілізація жителів Харківщини?
За мобілізацією брали всіх, бо добровольців було дуже багато. Виховання було на висоті, тому всі хотіли воювати з німцями, тим більше всі вважали, що ми тут одразу сконцентруємося і виженемо, і переможемо цю Німеччину там же в їхньому лігві.
Стосовно евакуації, то якщо говорити про Харків, вона запізнилася. По радянських звітах вивезли все, тут нічого не залишилося, але якщо подивитися на документи Вермахту, то можна побачити, що вже в листопаді 1941 року почав працювати танкоремонтний завод на радянському обладнанні.
Яскравий приклад, що не евакуювали навіть залізничників і Вермахт їх активно використовував. Бачимо по документах і спогадах, що люди на паротягах їздили до Німеччини. Це теж прокол евакуації. Евакуація була невдалою стосовно Харкова. Все, що могли зробити поганого для населення — зробили. Було знищено водогін, не працювала каналізація, електропостачання, опалення. Величезна кількість людей в місті не мала доступу до транспорту — усе це було вивезено.
Міська управа, яка керувала в Харкові, опинилася у дуже скрутному становищі. Вермахт не збирався годували міських жителів, а їх було близько 800 тисяч з урахуванням біженців з інших міст України, які не думали, що Харків здадуть. Вермахт не випускав жителів з міста цілий місяць, не давав перепустки. Тільки наприкінці листопада почали люди виходити з Харкова, повертатися до своїх рідних міст.
А раніше виїхати не давала радянська влада. Харків оточили патрулі, тільки за перепустками залишали місто чиновники, професійні робітники заводів військового значення.
Центр Харкова, 1943 рік. Fortepan
Чи був партизанський рух на Харківщині?
Працювали підпільні групи, у кожному районі області були партизанські загони, їх було декілька. Ті, які були ближчі до лінії зіткнення, співпрацювали з Червоною армією. Наприклад, Салтівський район: там партизани дійсно допомагали Червоній армії у бойових діях, у знищенні гарнізонів, у завданні ударів.
Вони перебували в лісах. От село Олексіївка — там був комендант лейтенант Краузе і він розвісив об'яви по селу, по району: "Чоловіки, які живуть у лісі, поверніться додому. Ми надамо вам роботу і можливість забезпечувати свої родини". Тобто він їх навіть не назвав партизанами.
Були й професійні диверсійні загони, які відправлялися НКВС. Ці діяли більш вдало і влучно. В Олексіївському районі був партизанський загін один з декількох. Керував ним директор школи. Його заступником був відставний сержант НКВС. Вони посварилися. Загін не вийшов у ліс, а база залишилася. Потім цього сержанта заарештували німці, й він повів на якусь базу взимку. Щоб не втік, його роздягли до білизни й сказали: "Давай, здавай, де що лежить". Він показав місце і там відкопали діжку на 250 літрів із солоними огірками. Він все ж таки втік: побіг роздягнений босоніж до лісника й німці вже за ним не побігли, бо діжка з огірками не стала приводом вважати його озброєним партизаном.
Держпром у Харкові під час німецької окупації, осінь 1941 року. Rare Historical Photos
Про визначальні операції з вигнання німців з Харківщини
У нас не до кінця вивчено 1941 рік, тобто відхід Червоної армії від Харкова, травнева Салтівська, Барвінківська операції 1942 року, коли була спроба вигнати німців не тільки з Харкова, а взагалі були плани вийти в командування Південно-Західного фронту маршала Тимошенка аж до Дніпра. Потім лютий-березень 1943 року, коли частково на короткий період було визволено Харків. Ну й, звісно, серпень-вересень 1943 року, коли Вермахт остаточно виходив із території Харківської області.
У нас мало досліджені події вересня 1943 року, коли остаточно звільнювалася від нацистів Харківська область. У Червоної армії були величезні втрати під час визволення області.
Якщо ми й програємо якісь бої, то це від того, що ми погано вивчали історію. Російська дивізія Дзержинського погано вивчала історію, коли їхній корпус у 1943 році потрапив у пастку дивізії "Велика Німеччина", то вони в цю пастку влізли вже під час повномасштабного вторгнення. Це саме й стосовно нас.
Наприклад, визволення Валок. У нас по звітах все добре, як сучасні краєзнавці описують, і за радянських часів як було описано, а насамперед — це величезні втрати Першого механізованого корпусу. У боях за Харків вже 20 серпня він втратив усі свої танки, й вони десь біля Польової отримували нові танки, там їх прокатували, пристрілювали гармати, підготувались, і в них уже було одна чи дві повноцінних бригади, які можна було пускати в бій.
І ось вони вийшли вперше після цих втрат під Валки, й там їх розстріляв дивізіон німецьких самохідних артилерійських установок з дальньої дистанції. А в командирів цих установок в інструкції навіть написано, що їх задача — знищити всі танки, що вийшли у противника в атаку. Саме це й сталося.
Які паралелі можна провести щодо німецько-радянської та російсько-української війни?
Втрати радянських військ і сучасних російських йдуть майже за однією схемою. Тобто не вважаються проблемою втрати підрозділів. Втратили і втратили, на їх місце прийдуть інші. Таке саме було й за часів Другої світової війни.
У використанні танків теж діють навмання — от тут зараз задавимо всіх своєю кількістю. Це в керівництві радянських частин і сучасних російських воно передається з покоління в покоління. Чому й чуємо, що треба відходити від цих застарілих стандартів, які нам дістались у спадок від СРСР.
Читати ще
Читати ще
«Німці не бомбили Харків так сильно, як нині РФ»: дослідник історії — про Харків під час Другої світової
Читати ще
Будинок «Слово»: життя під час двох воєн
Читати ще
Другу війну 95-річна волонтерка з Харківщини допомагає бійцям: цього разу шиє подушки і смажить деруни
