За інформацією: Суспільне Харків.
Поетка Лілія Поливода. У колажі використані малюнки Ніки Кожушко. Суспільне Харків
16-річна поетка Лілія Поливода родом з Сум. Вона пише вірші під псевдонімом "Лілія Вінграновська". Свої перші твори написала у 12 років, а нині — готується до вступу в університет, щоб поглиблювати свої знання в українській літературі. Лілія стала однією з чотирьох номінанток премії "Генерація Ніка".
Суспільне поговорило з Лілією про початок творчості, псевдонім, рідне місто та виклики для її покоління. Далі — пряма мова.
"Поезія має бути перевіркою пульсу"
З чого і коли почалась ваша творчість?
Я з дитинства була дуже творчою дитиною. У мене часто були якісь погляди на світ, які відрізнялися від поглядів що моїх однолітків, що дорослих. Я почала писати, як це воно часто буває, фантастичні оповідки, продовження до своїх улюблених історій, мультиків, казок, якісь пісеньки складала — хотіла взагалі співати, але це все потім якось зникло. Я вже почала розуміти, що мене хвалять, але це тому, що я дитина, а не тому, що це добре.
Років 12 років, я була в сьомому класі, — і якось мені в голову прийшло написати вірша. На це мене надихнула історія моєї подруги, яка дуже багато говорила про свою закоханість. Мене це так переповнювало, що я вирішила всі ці емоції — позитивні й негативні — вилити у вірш.
Лілія Поливода. Фото надала співрозмовниця
Це було навесні, потім, протягом літа, я намагалася вдосконалюватися, одразу почала вивчати основи поетики, версифікації, як це робити правильно. Воно-то не дуже виходило самостійно, але я продовжувала.
Це була терапевтична штука. Мене визначило те, що я писала про людські переживання. Мені було дуже важливо розуміти людей, слухати їх, бачити їх і уявляти, що відбувається в них всередині.
Лілія Поливода. Фото надала співрозмовниця
Коли я показувала людям свої вірші, вони почали говорити, що впізнають в них себе, навіть якщо це насправді було не про них. Це ставало для мене ще більшим стимулом рухатися далі.
Які теми зараз превалюють у вашій творчості?
Початок повномасштабного вторгнення поділила творчість на "до" і "після" для дуже багатьох митців. "До" мої вірші були більше сконцентровані на якихось переживаннях, те, що відчуває кожен, чомусь такому загальному. І я була меншою, я не могла так багато і глибоко аналізувати людей.
Після початку повномасштабного вторгнення я багато почала писати саме про війну, бо це ж були мої почуття. Я вважала, що маю про це говорити, тому що поезія — це про голос, про те, що ти можеш бути почутим і маєш бути суголосним із часом. Через такі тексти я також зрозуміла, що для самого митця поезія має бути перевіркою пульсу: чи б'ється твоє серце, чи може воно щось відчувати.
Я повернулася до більш інтимних тем, до своїх переживань і зараз намагаюся писати про себе, записувати переживання підліткового віку, друзів, взагалі робити зріз свого покоління й описувати свої емоції в цей момент.
"Вінграновський — мій поетичний соулмейт"
Яке воно — ваше покоління?
Моє покоління — це діти, яким довелося подорослішати в один момент. Їх не навчили, що треба з цим робити. Начебто ми в один день прокинулися і розуміємо, що змінилися абсолютно, але нам забули вкласти знання, що з цим тепер робити і тепер ми мусимо розбиратися в собі, розбиратися у світі, який змінюється щодня — ми не знаємо, чи продовжуватиме він змінюватися, чи що з ним взагалі станеться завтра. Ми не знаємо, що станеться завтра з нами й чи є в цьому взагалі якийсь сенс — ми його шукаємо і самі собі створюється.
Лілія Поливода. Фото надала співрозмовниця
Саме тому переживань у нас багато, почуттів у нас багато — і вони всі змішані. Описати те, що змінюється щодня, те, що не має в собі якоїсь форми й те, що є максимально аморфним і абстрактним — це, як на мене, досить складно, і я за це беруся, мені подобається.
Хто вас надихає на творчість? Маєте якихось улюблених авторів?
Думаю, це очевидно, що мене приваблює українська поезія. Я вважаю, що в нас чудові автори XX століття, Розстріляного Відродження — це час розквіту нашої поезії. Зараз вони все більше набирають популярності і я цьому дуже рада, тому що саме великою мірою через них я свого часу полюбила українську поезію.
Читати ще
Читати ще
Будинок «Слово»: життя під час двох воєн
Це Валер'ян Поліщук, Майк Йогансен, Михайль Семенко. Також люблю Богдан Ігор-Антонича — він не належить до Розстріляного Відродження, але також початок XX століття. З пізніших — це Василь Стус, Микола Вінграновський, Микола Холодний, Юрій Андрухович, Сергій Жадан.
Псевдонім взяли на честь поета Вінграновського?
Взяла його просто як фонетично гарну сполуку слів, а згодом, ознайомившись із творчістю Миколи Вінграновського, зрозуміла, що не помилилася. Він дійсно мій поетичний соулмейт.
"Ми намагаємось зібрати в одне ціле минуле, творити майбутнє й існувати в сучасності"
Куди збираєтеся вступати після школи?
Життя в принципі хочу пов'язати з вивченням, популяризацією української мови та літератури. Я хочу вступити на українську філологію до Києво-Могилянської академії, але це залежить від того, як здам НМТ. Планую все ж до Києва або Львова.
Ви самі з Сум. Розкажіть про рідне місто, яким воно є для вас?
Я своє місто обожнюю. Воно мене надихає. У мене дуже багато думок, натхнення з'являється, коли я проходжу його вулицями. Разом з тим нині багато болю від того, як його знищує Росія і воно потроху вимирає зсередини. Досить сумна картина, коли багато молоді хоче звідси виїжджати, коли ти розумієш, що майбутнє у Сумах сумнівне. Я звідси їхати не хочу. Я хочу тут лишатися.
Прапор у Сумах. Суспільне Суми
Для навчання я просто змушена буду поїхати. Тож, я їду, щоб повернутися. У нас чудова молодь, яка роблять місто кращим. Ми хочемо показувати місто як таке, що має свою потужну історію, крутих митців.
Сумська область утворилася не так давно — частина належить до Слобожанщини, частина — до Сіверщини. Це дуже важко, але ми намагаємось зібрати в одне ціле минуле, творити майбутнє й існувати в сучасності.
Які ваші "місця сили" у Сумах?
Майже будь-яке місце в центрі. Це, наприклад, вулиця Соборна, де одразу два собори. Всі центральні вулиці обсаджені деревами. Коли ти йдеш під ними, дивишся на велич соборів — розумієш, яка це історія. А якщо ще трохи пройти, то ще третій буде видно. Місто у нас захищене Божим куполом.
Спасо-Преображенський собор у Сумах. Суспільне Суми
У нас дуже зелене місто, але поруч йде атмосфера камерності. Якщо я приїжджаю, наприклад, до Києва, то бачу високі будови, а дерева насаджені в спеціально відведених для цього місцях. Повертаєшся додому — все пашить зеленим, прекрасне повітря, легко дихається. Ти йдеш вуличками й відчуваєш, що місто таке тепле, таке низеньке. Всі люди — це знайомі твоїх знайомих. Це дарує якесь тепло. Ти розумієш, що ви всі наче в маленькій рукавичці, але водночас є відчуття якоїсь величі й Батьківщини.
Як ви дізналися про премію "Генерація Ніка"?
Про премію я дізналася з новин. У той час я подавалася на декілька конкурсів і коли дізналася про премію, зрозуміла, що це напевно саме те місце, платформа, де я можу себе проявити.
Я вагалася до останнього. Я подала заявку за пару днів, але потім зрозуміла, що я подала не той файл і саме свою заявку я подала в останню ніч, скочила в останній вагон.
Коли побачила своє ім'я у довгому списку, подумала, що це якась помилка. Щодо короткого — навіть не могла собі уявити, що таке станеться.
Читати ще
Читати ще
Її малюнок — у збірці до альбому Браяна Мея, у телефоні — вірші і проза: що буде з творами Ніки Кожушко, яку вбила РФ
Читати ще
Сумський підліток вивчає мистецтво ілюзіонізму: історія Єлисея Пилипця
Читати ще
Власна виставка в 11 років: що надихає юну художницю з Сум
