За інформацією: Суспільне Харків.
Наталія Пишна пережила російську окупацію з чоловіком та шістьома дітьми, червень 2024 року, Чистоводівка, Харківщина. Суспільне Харків/Євген Гертнер
"Найстаршу доньку звати Зінаїда, трошки менша — Софійка, є Микола, Іван, Варя та Леонід, він найменшій. Найстаршій доньці — 23 роки, а найменшому сину — сім років. Перший клас закінчили, рахувати до 100 навчилися, читати. Усе онлайн. З ним треба сидіти, тому що першачок", — розповідає Наталія про родину.
Багатодітна родина Пишних пережила окупацію Ізюмщини, червень 2024 року, Чистоводівка, Харківщина. Суспільне Харків/Євген Гертнер
Чистоводівка на Ізюмщині, де живе сім’я, понад пів року була окупована росіянами. Село звільнили українські сили оборони у вересні 2022 року. Наталія говорить, в окупації економили на всьому, щоб прогодувати дітей.
Льоня на власному подвір’ї, червень 2024 року, Чистоводівка, Харківщина. Суспільне Харків/Євген Гертнер
"В окупації дуже тяжко було. Грошей не було. А діти ростуть, ноги у них ростуть. Після кожної зими треба купувати нове взуття. Кинулися — ніхто ні у що не влізає. Ціле літо, можна сказати, ходили босі. Як тільки окупація закінчилася, а у мене брат рідний у Харкові живе, й він приїхав. Ми плакали просто. Приїхав, привіз ікру нам і усього на світі: води, сірників, взув нас, одягнув", — каже жінка.
Наші діти цукерки люблять, тортики, шоколад. Брат згущене молоко нам привіз. Ковбаси! Ми ковбаси пів року взагалі не бачили, тому що грошей не було. Це взагалі була дивина.
Льоня та Варя з домашніми улюбленцями, червень 2024 року, Чистоводівка, Харківщина. Суспільне Харків/Євген Гертнер
Кішка та котята родини Наталії Пишної, червень 2024 року, Чистоводівка, Харківщина. Суспільне Харків/Євген Гертнер
Наталія Пишна разом з домашніми улюбленцями, червень 2024 року, Чистоводівка, Харківщина. Суспільне Харків/Євген Гертнер
"Він не в сорочці народився, а в бронежилеті": під час обстрілу поранило дитину
Пережити окупацію, розповідає жінка, допомогло господарство: крім городу, мали корів та овець. Каже, майже всіх баранів виміняли на бензин. Під час боїв за село поранення дістав один із синів Наталії — Микола.
Наталія Пишна разом зі своїм телям, червень 2024 року, Чистоводівка, Харківщина. Суспільне Харків/Євген Гертнер
Теля родини Пишних, червень 2024 року, Чистоводівка, Харківщина. Суспільне Харків/Євген Гертнер
"Влучання було — як викошено все було. А синочок мав йти на рибалку, щоб риби наловити, бо баранів ще забрали, а годувати треба було чимось родину. А менший син не накопав черв'яків, старший прийшов — черв'яків немає. Вирішив, що той переплутав кладки й поніс на сусідську кладку. Пішов перевіряти — а тут якраз влучання", — згадує Пишна.
Льоня (зліва) та Іван (справа) на рибалці, червень 2024 року, Чистоводівка, Харківщина. Суспільне Харків/Євген Гертнер
Під час одного з влучань поранень зазнав старший син Наталії та їхня телиця, червень 2024 року, Чистоводівка, Харківщина. Суспільне Харків/Євген ГертнерДивом пощастило. Він не в сорочці народився, а в бронежилеті.
"Телиця постраждала — шию пробило, у ребро прилетіло, ніготь на нозі відрубало, як не було. А ми в цей час сиділи в хаті, у коридорі, тому що влучання — ми нікуди не встигли й вибігти. А двох хлопців не було з нами. Вийшли шукати. Тільки виходити — Льоня повернувся, а старшого немає", — говорить Наталія.
Господарство родини Наталії Пишної, червень 2024 року, Чистоводівка, Харківщина. Суспільне Харків/Євген ГертнерПобігли на низ, і він якраз підіймається: "Мамо, я поранений". Я по вулиці біжу, брудна, в чому вправлялася, біжу вулицею, кричу: "Поможіть, будь ласка, у мене грошей немає. У мене є бензин. Я бензином заправлю".
Домашнє господарство родини Наталії Пишної, червень 2024 року, Чистоводівка, Харківщина. Суспільне Харків/Євген Гертнер
"У лікарню привезли, а там приймального відділення немає. Сфотографували його, подивилися, перев’язали. У нього уламок увійшов у сідницю. Йому пощастило, що він лежав, бо встиг впасти. Пройшов уламок і біля хребта зупинився. Кажу лікарю: "Можна я не буду його тут залишати?". Воно ж якраз наступ. А він каже: "Це поранення. Я не можу його відпустити", — говорить Наталія Пишна.
Коли Ізюмщину деокупували, хлопця направили в іншу лікарню, де змогли дістати уламок. Нині Микола живе у Харкові, вчиться на логіста, 5 серпня йому буде 18 років.
"Мама Свиня з дитинчатами — це була моральна розрядка"
Найменший син Льоня під час обстрілів ховався у льосі та вбиральні, каже Наталія, а в окупації весь час проводив зі своєю улюбленицею — морською свинкою.
Льоня зі своєю улюбленицею — морською свинкою, червень 2024 року, Чистоводівка, Харківщина. Суспільне Харків/Євген Гертнер
"Мама Свиня з дитинчатами — це була моральна розрядка. Діти звикли до інтернету, світла, а тут — все закінчилося. Більш як пів року були в окупації. А так, мама Свиня — обіймають її. А так, і голодували, і всяке було. Дуже страшно було. Хто не переживав це, не зрозуміє. Біля двору корів пасли, на вигін, де раніше паслися, ми не ходили. Туди страшно було ходити, бо там солдатів російських було повно", — говорить Наталія Пишна.
Наталія тримає морську свинку, червень 2024 року, Чистоводівка, Харківщина. Суспільне Харків/Євген Гертнер
Льоня грається з морськими свинками, червень 2024 року, Чистоводівка, Харківщина. Суспільне Харків/Євген Гертнер
Домашнє господарство родини Наталії Пишної, червень 2024 року, Чистоводівка, Харківщина. Суспільне Харків/Євген Гертнер
Багатодітна мати каже, нині родина відновлює господарство після окупації та боїв. Родина вирощує гусенят, телят та ягнят.
"Дуже й не оговталися після окупації. У нас досі шлакоблок стоїть на вікнах, де ми з Льонею спимо, — влучання було. На кухні, де сиділи, — влучання були. Не оговталися. Я десь бахне — ми присідаємо, лягаємо. Вікна нам дали, але ми не ризикуємо цілі вікна ставити. Війна ще не закінчилася. Ми боїмося, що влучання і залишимося знов без вікон. Заклеїли скотчем, й чекаємо коли усе налагодиться", — каже жителька Чистоводівки.
Родина Наталії Пишної вирощує ягоди, червень 2024 року, Чистоводівка, Харківщина. Суспільне Харків/Євген Гертнер
Руйнування у Чистоводівці на Ізюмщині внаслідок війни
У Чистоводівці за час вторгнення були зруйновані понад 70 будинків, розказав Суспільному староста Григорій Нерсісян.
Староста Чистоводівського старостинського округу Григорій Нерсісян, червень 2024 року, Харківщина. Суспільне Харків/Євген Гертнер
"Зруйнована школа, пошкоджений дитячий садочок, ФАП — всі будівлі були пошкоджені. Трохи відремонтували за допомогою сільради, волонтерів, тому зараз трохи легше, ніж після деокупації. Великих боїв не було, але коли росіяни тікали, тривали бої біля нашого ставка", — говорить Нерсісян.
До повномасштабного було десь 450 людей, зараз 370. Поки що не повертаються, бо немає роботи, та й небезпечно — недалеко від фронту. Але збираються повернутися майже всі.Читати ще
Читати ще «Адреса дитинства»: на Харківщині багатодітна родина переїхала у новий дім завдяки проєкту першої леді
Читати ще «Зло, через яке закінчилося дитинство»: історія евакуації багатодітної родини з Куп’янська, яка прихистила трьох дітей
