Чи готуються у Харкові до місцевих виборів та чи залишилася в місті опозиція? Чому сесії міськради відбуваються без дискусій? Про політичне життя у Харкові МГ «Об’єктив» поговорила з депутатом міськради, керівником ГО «Харківський антикорупційний центр» Дмитром Булахом. Він розповів, чи розглядає свою кандидатуру на крісло мера, про взаємодію з Ігорем Тереховим, про своє ставлення до всього «безкоштовного», чи може знову балотуватися від політсили нині нардепки Юлії Світличної, з ким ніколи не піде на вибори, а також про «мобілізацію на замовлення».
ДІЯЛЬНІСТЬ МІСЬКРАДИ
– Дмитро, вітаю! Чи існує зараз опозиція в міській раді? Вас вважають одним з найбільш опозиційних депутатів. А останнім часом навіть іноді більше ви хвалите.
– Я думаю, що в Харкові і взагалі в Україні залишилася опозиція, але проблема в тому, що ми живемо в часи великої війни. І, відповідно, всі наші зусилля, як керівництва міста, як і опозиції, провладних фракцій сконцентровані на тому, щоб відбитися від агресії. І цим багато що пояснюється. Звісно, що опозиція є. Головний критерій в оцінці опозиційності – це голосування. Це не слова, це не дописи в соцмережах, це навіть не відео, які зараз ми з вами знімаємо. Це голосування. І от може будь-який харків’янин відкрити протокол голосування і побачити, чи підтримує кадрові рішення, земельні питання, бюджетні питання, якісь структурні питання. Я їх не підтримую. Я один з небагатьох, хто не підтримує ці питання в нинішній міській раді.
– З вами багато хто не підтримує?
– Максимум до десяти людей не підтримує. Зазвичай від трьох до п’яти людей не голосують за ці питання, в тому числі я.
– Тобто для дуже активної якоїсь опозиційної діяльності, ви вважаєте, що не ті часи просто?
– Я думаю, що градус опозиційності сильно впав з 2022 року. Це правда. Я один з тих, хто до великої війни підтримував цей градус. Зараз він менший. У тому числі це моє свідоме рішення, бо я вважаю, що це правильно на час великої війни. Ми живемо фактично на лінії фронту. Я не вважаю, що між собою чубитися – це правильно. Настільки чубитися. У мене є комунікація з міським головою. Я йому пропоную якісь рішення, багато з яких він сам підтримує. Ми взаємодіємо, скажімо, в неформальній такій атмосфері. У нас немає тої конкуренції, як була раніше. І я вважаю, що це, дивлячись на обставини, правильно.
– Зараз сесії міської ради відбуваються онлайн, у закритому режимі. Ми, журналісти, отримуємо тільки вже відеозаписи. Тому нам трошки складно судити. Як взагалі зараз? Фракції, які були, залишилися в тому ж вигляді?
– Мені здається, що сесії обласної ради більш відкриті, на мій погляд. Тобто, їх транслюють в онлайні. І мені здається, міській раді теж треба рухатись в цьому напрямку. Хоча, ще раз скажу, що політики як такої зараз дуже мало в міській раді. Це достатньо технічні рішення, вони не політичні часто. Ну, 70-90% таких рішень. Та навіть більше, мабуть. І тому драйву такого немає. Сесія онлайн – це не сесія наживо. Це умовна сесія. Так, по-чесному, як це працює.
– А якщо вже заговорили, обласна рада ще щось вирішує?
– Обласна рада ще щось вирішує, але, звісно, що під час особливого періоду її повноваження дещо менше, ніж зазвичай. Ну і загалом повноваження обласної ради були менше, ніж міської. І ще до великої війни. Що стосується фракцій, фракції залишились, крім фракцій “ОП-ЗЖ” та “Партія Шарія”. Фракція “ОП-ЗЖ” фактично просто перейменувалася. Фракції “Партія Шарія”, мені здається, немає не тільки де-юре, а й де-факто. Усе через санкції РНБО.
– Періодично я бачу, що деякі депутати йдуть, на їхнє місце приходять інші.
– Тут зі всіх фракцій. Ну, крім нашої, мабуть, фракції йшли депутати. Йшли депутати “ЄС”, “Успішний Харків”, “ОП-ЗЖ”.
– Чи немає, можливо, домовленостей між фракціями щодо такого одноголосного голосування?
– Ну, можливо, вони є, але я про них нічого не знаю. З нашою фракцією немає таких домовленостей. Ми голосуємо, як вважаємо, як приймаємо фракційне рішення. Або якщо є особисті бачення, голосуємо так, як вважаємо за потрібне. Мені невідомо, що є якісь спільні рішення голосувати одноголосно.
– Що якісь фракції зараз об’єдналися…
– Ну, я думаю, що це природно сталося. Це не сталося через домовленість, це сталося природно. У тому числі в результаті агресії російської.
МІСЬКІ ІНІЦІАТИВИ
– Як ви оцінюєте останні міські ініціативи щодо безплатного проїзду у транспорті, щодо прикрашання міста на всі можливі свята? І от зараз ще планують встановити водомати з безплатною питною водою. Чи підтримуєте? Бо такі питання, викликають різні думки серед суспільства.
– По транспорту я давно пропонував міському голові іншу історію. Зараз понад три мільярди йде на безоплатний проїзд. Це не чиїсь гроші, це наші гроші. Тобто вони просто фінансуються не з кишені напряму, а через бюджет наш спільний, міський бюджет. Тому нічого безплатного немає. Насправді це просто фінансується іншим чином. Я вважаю, що було б правильно, я це озвучував, почати переходити до тому числі диференційних оплат.
– Вашу пропозицію не підтримали?
– Поки ні. Я думаю, що це політичне питання, більше ніж господарське. Але запровадити постійний квиток за 100 гривень, просто на всі види транспорту, це небагато. Це можуть дозволити собі майже всі. І я навіть, той, хто майже транспортом не користуюся, я б його купив. І можна б його, на мій погляд, було б продавати в інших навіть містах, як певну підтримку нашого міста, нашого транспорту. Якщо Харків – залізобетон, підтримайте, просто купіть через інтернет. Навіть ніхто і користуватись не буде. Але це певна співучасть у тому, щоб наше місто жило. І я думаю, що це було б більш адекватно. Це були б хоч якісь живі кошти.
– Є така думка, що оці всі рішення, соціальні, можливо, хтось по іншому назве, що вони для того, щоб люди не виїжджали, залишалися в місті й поверталися. Що ви думаєте про це?
– Ну, я не думаю, що це ключові фактори, щоб люди звідсіля не їхали чи поверталися. Ключовий фактор повернення або виїзду з Харкова – це безпека. Ну, давайте чесно казати. Не транспорт, не прикрашання якимись прикрасами, не водомати.
– Ваше ставлення до квітів.
– Я вважаю, що їх занадто. Я казав це відверто тому ж міському голові, що їх дуже багато. На мій погляд. Про якість я навіть не хочу казати, вона в мене теж дуже викликає питання. Але, звісно, є контраргумент про те, що людям в таких важких умовах потрібна якась розрядка, якийсь елемент щастя. Я не можу сказати, що поділяю цю думку, але певним чином вона має право на життя. Якщо це безкоштовно, а мені кажуть, що це безкоштовно, ну, просто коли ти постійно їж солодке три дні, то на четвертий день ти вже не відчуваєш цукру, солодкості цієї. Треба просто, ну…
– Забагато.
– Забагато. Більше почуття якогось такту і міри. Щодо водоматів, то я не знаю взагалі звідкіля ця історія, за чиї кошти, ким вона фінансована.
– Міський бюджет.
– Я чув, що якісь артезіанські свердловини бурилися або буряться і зараз.
– По місту?
– Так. Або біля міста, або в місті. І я не розумію економіку цієї історії. Тут же питання, наскільки це буде затратно у плані коштів, тому що в нас є певні пріоритети.
– Щодо приватних підприємців, які мають водомати по місту, чи оця ініціатива соціальна не спричинить те, що вони будуть вимушені піти взагалі?
– Я не думаю, що ця кількість водоматів вимірюються сотнями.
– На початку три десятки.
– Водоматів приватних сотні, а цих 30… Ну, у нас є джерела в Саржиному яру, на Клочківській, де люди набирають воду просто з джерела. Ну, скільки їх там? Хай теж 15. Це сильно впливає на приватних підприємців? Ні. Ну, так і тут. Я думаю, 30 водоматів не сильно вплинуть на загальний ринок. Вода не коштує так дорого, щоб хтось йшов зайвий кілометр для того, щоб безкоштовно набрати води. Наскільки це витратно для бюджету, для всіх харків’ян, це треба аналізувати.
