Будинок "Слово": життя під час двох воєн

Пам’ятка історії. Харків, будинок «Слово», наслідки російських обстрілів, вересень 2022. Фото: Суспільне Харків

Побудований в кінці 1920-х та заселений в 1930 році будинок "Слово" у Харкові пережив Другу світову, а у 2022 та 2024 роках внаслідок повномасштабного російського вторгнення будівля зазнала пошкоджень — побиті стіна й вікна пам'ятки архітектури.

Як мешканці будинку "Слово" пережили Другу світову, облаштовували систему ППО на даху та пункт спостереження — читайте у матеріалі.

"Знову забрали спокій"

Снаряд російських окупантів вдарив поблизу будівлі 7 березня 2022 року. Внаслідок обстрілу з фасаду обсипалася цегла, розірвало трубу, повибивало вікна.

"Сто років тому радянська влада розстріляла його мешканців, а сто років по тому дісталося і його стінам — 7 березня 2022 року будинок було пошкоджено внаслідок ракетно-артилерійського обстрілу російськими військами. Російські окупанти знову забрали спокій вже у його теперішніх мешканців", — казали у літературній резиденції "Слово", яка розміщена в одній з квартир будинку.

Харків, будинок «Слово», наслідки російських обстрілів, вересень 2022. Фото: Суспільне Харків

Вікна жителів були закриті OSB-плитами, як і вхід до під'їзду.

Харків, будинок «Слово», наслідки російських обстрілів, вересень 2022. Фото: Суспільне Харків

У літературній резиденції пошкоджень внаслідок удару РФ не було, повідомляла Суспільному директорка Харківського літературного музею Тетяна Пилипчук.

Харків, будинок «Слово», наслідки російських обстрілів, вересень 2022. Фото: Суспільне Харків

"Квартира не постраждала. Там тривав ремонт, який ми почали ще до 24 лютого", — розказала Тетяна.

Позначка про те, що будинок «Слово» — пам’ятка історії. Суспільне Харків

У травні 2024 року Росія знову завдала удару неподалік будинку "Слово": у будівлі були розбиті декілька вікон.

Одна з розбитих шибок у будинку «Слово», травень 2024 року. Суспільне Харків/Ганна Цьомик

Станом на 2025 рік більшість пошкоджень будинку усунули.

Друга світова війна

Під час Другої світової війни у будинку жили українські письменники, на даху вони облаштували власну "систему ППО". Так, про життя у Харкові під час війни пише у своїй "Розповіді про неспокій" Юрій Смолич, нагадує завідувачка науково-освітнього відділу літмузею Марина Куценко.

Письменник Юрій Смолич, фото: proslovo.com"Потім був сорок перший рік, і почалась війна. […] Значна частина харківських письменників — молодші віком — другого ж дня війни стали до лав армії; старші віком, одначе міцного здоров’я, вирушили на риття окопів та протитанкових ровів довкола міста. В Харкові залишилися, власне, лише похилого віку, хворі та жінки. […] Розпочато також писання й друкування великим тиражем випусків першого воєнного — колективного — роману (я написав перший вступний розділ-зав’язку з характеристикою основних героїв, далі розділи написали Трублаїні, Шовкопляс, Владко, ще хтось, не пригадаю)".

Будинок в 30-ті роки, фото: proslovo.com

У той час у Харкові, як і зараз, була комендантська година та нічні обстріли:

"Година була пізня, і я запропонував: " — За кілька хвилин — комендантська година, мусимо йти додому. Переночуєте в мене — якраз вільно: у мене жив Андрій Васильович Головко, але вчора подався кудись із своєю редакцією. Маєте ліжко, подушку й ковдру. А там буде видно. Ходімо!" Ми пішли. Та тільки піднялися на четвертий поверх будинку "Слово", до моєї квартири номер 63, — хор сирен і гудків сповістив про початок чергового бомбардування".

«Хор сирен і гудків сповістив про початок чергового бомбардування»

Письменники облаштували на даху "Слова" пункт спостереження, на якому могли дивитися, чи не сталося загорянь через запалювальні снаряди.

Письменник Кость Гордієнко, фото: proslovo.com

«Зенітки істерично стугоніли з усіх усюд, вибухи бомб чулися часто і густо»

"Поки ми видобулися на дах, я подав Ярославові найперші інструкції протиповітряної оборони. […] На нашій ділянці горища ми стояли втрьох — і з сусіднім парним патрулем сходились на розі будинку, на солярії: то був Кость Гордієнко […] Німецькі бомбардувальники заходили хвиля за хвилею: спочатку розвішували лампіони освітлювальних ракет, тоді сипали бомбами — пунктири трасуючих пуль шугали за повітряними убивцями по всьому небозводу. Зенітки істерично стугоніли з усіх усюд, вибухи бомб чулися часто і густо, і вже там і тут по обрію схоплювались заграви пожеж. Аж палахкотіло в районі заводів, горіло на залізниці, потім високе полум’я здійнялося в небо над аеродромом. […] В Борейші була гвинтівка […] — він інколи лягав спиною на дах і стріляв по літаках".

Письменники розподіляли чергування на "посту спостереження" і гасили пожежі, які спалахнули внаслідок бомбардувань і обстрілів.

Письменник Микола Трублаїні, фото: proslovo.com

"В сяєві освітлювальних ракет з даху будинку "Слово" Харків було видно геть далеко на всі боки. Палало в заводській стороні, горіло на залізниці. […] У подвір’ї, оточеному з трьох боків крилами нашого будинку, стояв посередині, навіть не ховаючися від осколків зенітних снарядів, Микола Трублаїні: він був "пост центрального спостереження" — мав оглядати, чи не вгородиться десь "запальничка" у вікно будинку чи на балкон".

«Мені здається, що нема на війні страшнішого, як пересиджувати бомбардування в бомбосховищі»

"Трублаїні якраз подав сигнал: бачу дим з вікна третього поверху другого під’їзду! І ми рушили по горищу з п’ятого та четвертого під'їзду до другого: Шовкопляс, Гордієнко, Галан і я. Тривога виявилась фальшивою: дружина Давида Вишневневського, поспішаючи з дітьми до бомбосховища, забула виключити електричний чайник чи прас — і загорівся стіл, на якому він стояв. Потім ми зійшли у підвал — глянули, чи все гаразд у бомбосховищі. То був перший раз у моєму житті, що я зазирнув до бомбосховища, і мені аж зробилось моторошно: мені здається, що нема на війні страшнішого, як пересиджувати бомбардування в бомбосховищі… Відбій настав уже пізно вночі, і ми спустились з даху до мене".

Більше спогадів — на сайті проєкту PROSLOVO.

Читати ще