За інформацією: Суспільне Харків.
Руслан Пилипака і його сім’я. Фото надала дружина Ліна Пилипака
31 грудня 2023 року у боях за село Кринки на Херсонщині загинув авіаційний технік Руслан Пилипака. За два дні до загибелі він казав дружині, що скоро повернеться додому.
Історію Руслана Пилипаки розповіла Суспільне Харків його дружина Ліна.
"Руслан був найщирішим із людей. В нього ніколи не було поганої думки про інших, про друзів. Він завжди всім допомагав, завжди усміхався. Знайомі та друзі часто говорили, що ніколи не бачили його в поганому настрої. Це була світла людина. А ще Руслан був хорошим батьком, і доньку завжди вчив допомагати іншим", — розповідає Ліна.
Руслан з донькою Златою. Фото надала дружина Ліна Пилипака
Руслан Пилипака народився 23 липня 1995 року в селі Балашівка Березнівського району Рівненської області. В 1996 році його сім'я переїхала до Харківської області в село Руські Тишки. Після закінчення школи у 2013 році Руслан вступив до Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба.
"Бачив ціль, не бачив перешкод"
Руслан з Ліною одружилися у 2016 році, у 2017-му в подружжя народилася донька Злата. Ліна каже, що це не було коханням з першого погляду.
Руслан і Ліна. Фото надала дружина Ліна Пилипака
"Він був дуже наполегливий. На той момент у мене був хлопець. Руслан зробив все для того, щоб того хлопця я забула і була тільки з ним. Він був молодшим за мене на три роки, але дуже рішучим. Його ніщо не зупиняло, він бачив ціль, не бачив перешкод", — каже дружина.
Весілля Руслана і Ліни. Фото надала дружина Ліна Пилипака
Ліна на момент знайомства з майбутнім чоловіком жила в селі Циркуни, що недалеко від Руських Тишків. Познайомилася пара на місцевій дискотеці, коли Руслан ще тільки закінчував школу. Почали спілкуватися, і з того часу вже не розлучалися.
Що значить бути дружиною військового
У 2018 році Руслан здобув кваліфікацію магістра з авіаційного транспорту офіцерів тактичного рівня і вирішив продовжити військову службу за контрактом, вступивши до лав Збройних Сил України, до мелітопольської військової частини А3840.
Почав службу як авіаційний технік корабля, з часом став начальником технічно-експлуатаційної частини інженерно-авіаційної служби авіаційної ескадрильї військової частини, каже дружина.
Руслан Пилипака. Фото надала дружина Ліна Пилипака
"Руслан завжди захоплювався і літаками, і військовою службою. Ще з моменту навчання він дав мені зрозуміти, що робота завжди у нього буде на першому місці. Йому подобалась служба, йому подобалися ці наряди. Навіть свекор говорив: "Бачили очі, що вибирали — ну ось так і живемо", — розповіла Ліна.
У подружжя вже народилася дочка, коли Руслан закінчив університет і вирішив продовжити службу у військовій частині в Мелітополі.
Руслан Пилипака з сім’єю. Фото надала дружина Ліна Пилипака
"Я тільки через роки усвідомила, що це таке — бути дружиною військового. Ще бабуся, пам’ятаю, казала, в її молодості вважалося, що мати чоловіка військового — це дуже престижно. Саме у військових були перші машини. А "дочка капітана" — це взагалі було наче звання. Моя дочка теж часто повторює: "Мій тато — капітан, мій тато — капітан". Вона цим пишається. А я завжди розуміла, що бути дружиною військового — це дзвінки серед ночі, він підривається, виїжджає, це постійні переживання, це розлуки. Але я розуміла і те, що так треба", — каже Ліна.
Руслан і Ліна. Фото надала дружина Ліна Пилипака
Дружина Руслана розповіла, що чоловік брав доньку з собою, часом навіть на роботу — показував їй літаки.
Авіаційний технік Руслан Пилипака. Фото надала дружина Ліна Пилипака
"Це було у 2022-му році. Руслан на той момент був у Івано-Франківську, його перевели до іншої частини, він там ремонтував літаки. І він брав доньку з собою, щоб я не знала, куди вони їдуть. Для неї літаки — це теж мрія, як і для батька", — каже Ліна.
Захоплювався літаками та любив майструвати руками
Дружина Руслана Пилипаки розповіла, що він не був за штурвалом, але літав як борттехнік.
"Руслан мені багато дуже відео надсилав, як він літає. Він цим захоплювався. Я дуже боюся літати. Я не розуміла, як я колись кудись полечу. А він постійно мені казав: "Не бійся, це найбезпечніший вид транспорту". Так я ні разу і не політала", — каже Ліна.
Авіаційний технік Руслан Пилипака. Фото надала дружина Ліна Пилипака
Окрім літаків, Руслан зі школи любив майструвати речі руками, брав участь у змаганнях, неодноразово був призером району та області.
"У мене багато лишилося вдома його виробів. Руслан виготовляв з дерева, а потім покривав лаком різноманітні ручки, пера для письма. І вдома він постійно все ремонтував. Тільки бачив, що щось десь зламалося, відразу ж ремонтував. У мене вдома не було жодної деталі, яку б він не прикрутив. Він був дуже працьовитий, як і вся його родина: батьки, брат і сестра. Вони всі працьовиті та дружні, завжди один одному допомагають. Так і в нашому шлюбі було", — каже Ліна.
"Я не збираюся вмирати. Через місяць ми з тобою зустрінемося"
За словами дружини Руслана Пилипаки, момент повномасштабного вторгнення застав його у військовій частині в Мелітополі. Сама ж Ліна в той час була з донькою у батьків на Харківщині.
Руслан на даху зруйнованого через обстріли будинку. Фото надала дружина Ліна Пилипака
"Чоловік виїхав з Мелітополя, по різних містах їздив. Коли у нього був вільний час, ми приїжджали, потім виїхали, тому що в таких місцях я з дитиною не могла бути, Руслан не дозволяв, щоб ми туди приїжджали, тому що там було небезпечно", — каже Ліна.
Через те, що постійного місця проживання у сім’ї не було, Мелітополь вже був в окупації, а Руслана посилали в різні міста, Ліна з дочкою змушені були виїхати до Фінляндії, каже жінка.
Руслан і Ліна. Фото надала дружина Ліна Пилипака
"У мене тут і батьки, і тітка, і бабуся. Я приїздила до чоловіка в Україну, тут входили в моє положення, тому що він військовий, відпускали, нічого не закривали мені. Ось так ми і їздили на дві країни. Сподівалися, що через рік, у 2024 році, Руслан вийде з передової, з нуля. Планували знайти житло, щоб жити разом, бо дитина без батька росла, а він жив без сім’ї", — розповідає Ліна.
Авіаційний технік Руслан Пилипака. Фото надала дружина Ліна Пилипака
"Робота була до останнього подиху у Руслана на першому місці. Він завжди казав: "Ну а хто, як не я, чому це маю бути не я, я потрібен, я хлопцям потрібен". У нього й думки такої ніколи не було, щоб кудись тікати чи відмовлятися від служби. Йому це подобалося. Він не збирався гинути. І навіть за два дні до загибелі він мені казав: "Ти що, я не збираюся вмирати. Ось через місяць ми з тобою зустрінемося". Так і не зустрілися", — згадує Ліна.
Але 31 грудня 2023 року Руслан Пилипака з позивним "Рудік" загинув від російського пострілу в голову в битві за село Кринки на Херсонщині.
Руслан Пилипака на службі. Фото надала дружина Ліна Пилипака
"У нас був особливий звʼязок з Русланом, і напередодні його загибелі я це відчувала на собі, і йому говорила, що зі мною відбувається щось дуже погане. В мене серце вилітало з грудей, ніхто з моїх рідних не міг зрозуміти, що зі мною. Я навіть потрапила до лікарні, і там не змогли зрозуміти що зі мною, виписали ліки та відправили додому. Тільки потім після загибелі чоловіка я зрозуміла, чому так зі мною відбулося. Це дуже боліла душа, вона відчувала, що може щось трапитися", — згадує дружина Руслана.
"31 грудня тепер — це найгірший день у році"
Ліна зі Златою вчаться жити без Руслана.
"Руслан загинув 31 грудня, перед Новорічною ніччю. Наша донька тепер думає, що всі подарунки то їй тато приносить, та чекає, щоб він спустився з неба її привітати. Для неї він тепер головний Санта Клаус, а для мене цей день тепер не повʼязаний зі святом, цей день гірший зі всіх днів в році", — каже Ліна.
Руслан з донькою Златою. Фото надала дружина Ліна Пилипака
За словами дружини Руслана, вони з донькою довго отримували психологічну допомогу у зв’язку з втратою чоловіка і батька, понад дев'ять місяців.
"Я розуміла, не можу припиняти ці процедури, ще мені це треба. Мені було дуже-дуже тяжко. Я десь до року не могла прийти до тями, я не розуміла, я думала, що це якийсь сон. Я знала, що трапилось, але не хотіла цього сприймати. Довго приймала пігулки, так було легше. Але через них я була, наче в тумані, іноді навіть доньку не помічала, нікого не помічала. Потім, коли Злата сказала: "Мамо, мені стає страшно", я перестала приймати ліки", — каже Ліна.
Руслан Пилипака з сім’єю. Фото надала дружина Ліна Пилипака
Жінка розповіла, що в фінській школі за донькою слідкували кожен день і їй доповідали, як дитина себе почуває. Педагоги розуміли, що в її сім років, втрата батька їй дається тяжко.
"Зараз донька розуміє, що її батько загинув, хоча на похованні її не було. Вона розуміє, але вона це не сприймає. Їй здається, через деякий час, коли ми повернемось в Україну, ми ж приїдемо, і тато буде з нею. Вона розуміє, що він десь там на хмаринках. Вона в мене така дівчинка, в рожевому світі живе. Розуміє, що немає, але по-своєму, по-дитячому це сприймає", — каже Ліна.
Руслан Пилипака з донькою. Фото надала дружина Ліна Пилипака
Ліна згадує, що донька близько року не плакала, хоча і дуже сумувала за батьком, це хвилювало і матір, і психологів.
"А потім у Фінляндії 24 лютого був концерт, вона завжди бере участь в заходах, які пов'язані з Україною. І там була сценка, де тікали від війни, і Злата дуже розплакалася, і навіть сама не зрозуміла, чому. А потім каже: "Я просто дуже за татом скучила", — розповідає Ліна.
Руслан Пилипака з сім’єю. Фото надала дружина Ліна Пилипака
Родина Руслана Пилипаки опублікувала петицію, в якій просить Президента України надати загиблому воїну звання "Героя України" (посмертно).
"Я не ганяюсь за якоюсь славою, за квартирами чи грошима. Ні, я зможу і без цього. Мені це важливо, тому що він присвятив цьому своє життя. Якщо йому було б не так важливо, він там би не був. Руслан зробив все, щоб ми всі ним пишалися, він завжди хотів бути в найкращих. Я дуже хочу, щоб у нього було це звання, тому що він дійсно на нього заслуговує. І батьки Руслана також на це заслуговують, вони завжди підтримували його. Я вважаю, що всі, хто загинули на війні, заслуговують на це звання, тільки, на жаль, не всі його отримують. Я підтримувала кожну петицію і зараз підтримую", — розповідає Ліна.
Вона хоче, щоб ця пам’ять залишилась дитині — тато у неї був Героєм України.
Руслан з донькою Златою. Фото надала дружина Ліна Пилипака
"Доньку Руслан називав Люська, коли вони гралися разом. Чому саме Люська, я не знаю. Скільки разів в нього питала, він говорив, що йому так подобається, і що він тільки так називає. Я зараз іноді можу так до неї звернутися, а вона каже: "Ні, мене так тільки тато називав, тобі не можна". Руслан завжди мені говорив: "Не переймайся, все буде добре, я помирати не збираюсь, нам ще доньку треба заміж віддавати". Завжди казав: "Бережи нашу дитину". Бережу", — каже Ліна.
Читати ще
Читати ще
За життя виконав 187 бойових вильотів: історія харківського пілота Вадима Покатаєва, який загинув поблизу Роботиного
Читати ще
«Це моя війна». Історія харківця Костянтина «Флориста» Феребкова, який загинув на Курському напрямку
Читати ще
Двічі був поранений, але повертався на службу: історія діджея з Харкова, який загинув на Запорізькому напрямку
