За інформацією: Суспільне Харків.
Ірина Грицк розкладає книги на полиці у бібліотеці Харківського СІЗО, 1 вересня 2026 року. Суспільне Харків/Вікторія Якименко
«Навіть більше цікавості і різноманітності, тому що бібліотека Харківського слідчого ізолятора, вона відрізняється від інших бібліотек тим, що йду я до них. До мене сюди приходять тільки неповнолітні, а так я йду й спілкуюся з цими людьми», — говорить Ірина.
Вона обходить камери кожні 10-12 днів. Жінка запитує ув’язнених про їхні інтереси, фіксує це в журналі та наступного разу підбирає літературу індивідуально.
Бібліотека у СІЗО у Харкові, 1 вересня 2026 року. Суспільне Харків/Вікторія Якименко
«До кожної людини треба знайти такий ключик. Якось раз подивишся на людину, що вона чи сумна, чи яка. І хочеться їй гарне слово сказати. І дивишся, що вже він або вона якось відгукується на ці слова і якось так дивиться на тебе. Це дуже приємно. Не так, як оце просто в районній бібліотеці. Тут небо і земля», — зазначає бібліотекарка.
Що читають у СІЗО та звідки беруть книги
Зараз у фонді вісім тисяч книг: від пригодницької та фантастичної літератури до юридичної, дитячої, всесвітньої та української. Україномовні видання передають з Холодногірської районної бібліотеки, приносять співробітники СІЗО та організація «Червоний Хрест», каже Ірина.
Бібліотека у Харківському СІЗО, 1 вересня 2026 року. Суспільне Харків/Вікторія Якименко
«У них є жага до книжок. Дуже люблять читати. Беруть різноманітне. Вони цікавляться історичною літературою. Деякі, оскільки не вивчали в школі навчальну літературу, просять щось таке перечитати. Жінки, звісно, люблять любовні романи. Дуже приємно, коли до них приходиш, а вони такі гарні слова кажуть: як я вас чекав. Хоча невелика перерва — я через кожні 10-12 днів до них приходжу», — говорить бібліотекарка.
Бібліотекарка СІЗО у Харкові Ірина Грицик, 1 вересня 2026 року. Суспільне Харків/Вікторія Якименко
Такий був хлопець неповнолітній. Він сам з дитячого будинку. І коли перший раз я його сюди взяла до себе, він сидів такий сумний, просто такий весь забитий хлопчик. Міша його звати, прізвища не пам’ятаю вже. І він каже: «Що мені розповідати, якщо я з дитячого будинку?» Кажу: «Ану, голову вище. Ти, хоч і з дитячого будинку, але ти можеш і зварювання робити, ти можеш і плитку покласти. І я почала розповідати про книжку — про Булгакова «Майстра і Маргариту»». І він взяв її. Він її перечитував, мабуть, разів п’ять. Пройшов деякий час, він уже подорослішав, його вже перевели до іншої колонії. І він мене зустрів. І так було приємно, як він розказував мені, що я йому давала цього «Майстра і Маргариту».
Українська література у бібліотеці Харківського СІЗО, 1 вересня 2026 року. Суспільне Харків/Вікторія Якименко
«Тут людина розуміє це життя»
Робота Ірини отримує визнання на національному рівні: за всіма стандартами бібліотека Харківського СІЗО посіла перше місце в Україні серед слідчих ізоляторів, а позаторік — друге. Головною мотивацією, говорить бібліотекарка, залишається ставлення самих читачів.
Бібліотека у СІЗО у Харкові, 1 вересня 2026 року. Суспільне Харків/Вікторія Якименко
«Мені дуже цікаво з цими людьми спілкуватися. Вони не такі, як на свободі. Тут людина розуміє це життя. І коли приходить бібліотекарка, жінка… За стільки років я не чула ніколи до себе ніякого поганого слова. Настільки вони уважно тебе слухають. Настільки вони поважно до тебе ставляться. Вони навіть кажуть: «Тихо, прийшла жінка». І от вони настільки гарно ставляться. Мабуть, це мене і тримає», — ділиться Ірина.
Фотографія пам’ятника Івану Франку у бібліотеці Харківського СІЗО, 1 вересня 2026 року. Суспільне Харків/Вікторія Якименко
